«Душа моя в цвітінні» (за віршами Вінграновського)

Високе небо та палюче степове сонцем Кози та молочай. Жовті троянди, які горять золотим вогнем, розкішні сливи та яблука. Ось що пам’ятає з дитинства сучасний український поет Микола Вінграновський.

Він відчуває своє коріння, його родовід – від Дніпра, від великих і малих річок України, від її квітучих садів. Величальну рідній землі співає поет у своїх віршах, які близькі серцю кожного українця.

У своєму творчому доробку поет часто звертається до народнопісенної творчості. Дійові особи українського фольклору – місяць і сонце,

річка й поле, дядько Грім і хмари; ластівка і лелека – в дитячих творах Вінграновського виступають наче живі істоти, підвладні волі поета:

Грім жив у хмарі і згори

він бачив, хто що хоче:

Налив грозою грім яри,

Умив озерам очі.

Уособлення явищ природи, світил, частин ландшафту у його поезіях

формують оригінальні метафори-пейзажі:

Над білим полем біле небо,

В гнізді сорочім сніг сидить.

Поезія Миколи Вінграновського змушує нас пильніше вдивлятися в чарівну красу української природи, вивчати народнопісенну творчість, вона надихає читача на роздуми, на філософське осмислення життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

«Душа моя в цвітінні» (за віршами Вінграновського)