Душа соромиться ліричним хвилюванням

У ліриці О. С. Пушкіна присутня багато віршів, присвячених зображенню російської природи. Але принципи її зображення, художній метод, починаючи з ліцейського періоду, постійно змінювалися залежно від еволюції творчого методу поета. Таким чином, для кожного періоду творчості характерні свої особливості сприйняття та зображення картин російської природи.

У таких ранніх творах Пушкіна, як “Спогади у Царському Селі” (1814), “битвою лицар” (1815), “Осінній ранок” (1816), простежується вплив класицизму. Загальні для пейзажних замальовок

цього часу риси знаходять місце в “Спогадах в Царському Селі”. За жанром це вірш – ода, що багато в чому визначає його стилістичні особливості. Тут присутні багаті порівняння та епітети: “золота луна”, “блищить блідий день”, тиха луна, “як лебідь величавий, пливе в сребрістих хмарах”; численні метафори: “з неба вже скотилася ночі тінь”, “але ранок денниця виводить” , “ледь дихає вітерець, що заснув на листах”, “навис покрив похмурої нощі”; високий склад і архаїзми: “денниця”, “нощь”.

Іноді в ранніх віршах Пушкіна зустрічаються традиційні образи, пов’язані з античною

міфологією: “Там у тихому озері плюскається наяди…” Основна композиційна роль опису природи в цих творах – роль вступів:

Навис покрив похмурої нощі
На зводі дрімаючих небес;
У мовчазної тиші почили дол й гаї,
У сивому тумані дальній ліс…

Чисто пейзажних віршів серед ранніх творів поета немає, так як, згідно з традицією класицизму, опис природи могло грати лише роль фону.

Крім того, у віршах ліцейського і петербурзького періодів помітно вплив сентименталізму. Так, у вірші “Ліциній” (1815) присутня характерне для сентименталістів протиставлення порочного міста природності сільського життя:

З розпусним містом не краще ль нам попрощатися…
У село пренесем батьківські лари! ..

До 1819 намічається внутрішню кризу в житті Пушкіна, пов’язаний з різким розчаруванням у міському житті. Перше сп’яніння різноманітністю вражень, прискореним ритмом життя минуло! Життя в столиці показала і свої негативні сторони, страшну для творчого духу неволю.

У багатьох своїх творах поет закликає піти геть від міської суєти в село, сприймаються ним як “притулок спокою, праць і натхнення”. Ці важливі для Пушкіна мотиви особливо яскраво звучать в одному з відомих віршів того періоду “Село” (1819):

Я тут, від суєтних пут звільнений,
Учуся в істині блаженство знаходити…

Початок першої частини вірша присвячено опису прекрасного саду та навколишньої місцевості:

Скрізь переді мною рухливі картини:
Тут бачу двох озер Лазурне рівнини,
Де вітрило Рибар біліє іноді,
За ними ряд пагорбів і ниви смугасті…
Сентиментальний краєвид околиць Михайлівського дан у світлому, спокійному і радісному тоні.

Споглядання краси села приводить письменника до думки про порушеною гармонії природи і суспільства, про те, що “Серед квітучих ланів і гір” панує “панство дике” і “рабство худе”. У цьому вірші перша частина є зразком ідилічного описи природи і дається за контрастом до другої, памфлету, який викриває “невігластва вбивчий ганьба”.

З Михайлівським пов’язано ще один твір Пушкіна того ж періоду – “Домовий” (1819). Багатьма своїми мотивами воно близьке першої частини “Села”. Вірш “будинків” – гімн сільському самоти, піднесеного самотності, всьому природному, несуєтно, доброму.

Тут оспівується краса неяскравого, непомітного, але прекрасного світу. Саме ж вірш також відрізняється своєю непомітною, глибокої зосередженістю. Воно все пронизано атмосферою Михайловського:

Помістя мирного незримий покровитель,
Тебе благаю, мій добрий домовик,
Бережи село те, ліс і дикий садок мій
І скромну родини моєї обитель!
Особливістю пушкінського ідилічного пейзажу є статичність й нерухомість.

Під час південній посилання провідним творчим методом Пушкіна є романтизм. “Згасла денне світило” було одним з віршів, які ознаменували собою початок романтизму в пушкінської лірики. Перша романтична елегія, написана 24 вересня 1820, була “нічний”. З цим твором у лірику Пушкіна входить атмосфера півдня, південної ночі, моря, зірок, морської стихії:

Згасло денне світило;
На морі синє вечірній впав туман.
Шуми, шуми, слухняне вітрило,
Хвилюйся піді мною, похмурий океан.

У цей же період була написана і елегія “Як хмара летюча гряда” (1820), у якій на перший план виступають почуття ліричного героя:

Як хмара летюча гряда.
Зірка сумна, вечірня зоря!
Твій промінь осеребріл зів’ялі рівнини,
І дрімаючий затоку, і чорних скель вершини.

В обох елегіях присутній характерне для романтизму протиставлення невільного людини вільної природі – бурхливої або гроз-, ної стихії.

Образом “вільної стихії” відкривається елегія “До моря”, почата ним в Одесі і закінчена в Михайлівському в 1824 році. Вона присвячена пам’яті Байрона. Ця філософічно елегія багатотемність. Образ моря-це символ абсолютної свободи, яка властива природі і її явищ, що не залежать від волі людини. Доля людини підпорядкована стихійним силам природи та історії. Споглядання моря наводить автора на думку про двох великих особистостей, споріднених за своїм запеклого могутньому духу морської стихії: Байрона і Наполеона.

Цей твір є прощанням з романтизмом, з культом могутньої особистості.

З 1824 року в творчості Пушкіна починає затверджуватися реалізм. Так, у вірші “19 жовтня” (1825) присутня вже реалістичний пейзаж:

Безмовно ліс багряний свій убір,
Сребро мороз увянувшее полі…

У творах цього періоду часто з’являється зимовий пейзаж: “Зимовий вечір” (1825), “Зимова дорога” (1826), “Зимовий ранок” (1829). Вірш “Зимовий вечір” було написано в Петербурзі, куди Пушкіна викликали на допит у справі декабристів. У цьому творі автор звертається до духовно близькій людині, до няні. Природа в цьому вірші втілені і виступає як жива істота:

Буря мглою небо криє,
Вихори снігові крутячи,
Те, як звір, вона завиє,
Те заплаче, як дитя…
У вірші “Зимова дорога” пейзаж відповідає стану душі ліричного героя:
Крізь хвилясті тумани
Пробирається місяць,
На сумні галявини
Ллє сумно світ вона.

Ритм цього вірша відображає мірний біг коня. Картина реальної природи відтворено у вірші “Зимовий ранок”. Тут знаходить місце детально виписаний краєвид:

Виблискуючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.

Як новатор у зображенні природи, Пушкін виступив саме в пізній, реалістичний період своєї творчості. У творах цього періоду зустрічається різний краєвид: “На пагорбах Грузії лежить нічна імла” (1829), “Осінь” (1833). Спільною особливістю цих творів є спроба передати стан ліричного героя через стан природи:

На пагорбах Грузії лежить нічна імла;
Шумить Арагві передо мною.
Мені сумно і легко; печаль моя світла;
Печаль моя повна тобою…

З часу життя в Михайлівському найважливіше місце в ліриці поета починає займати краєвид середньої смуги Росії. Простий і скромний, він переданий у всій поетичності в уривку “Осінь” (1833). Це один з небагатьох зразків пейзажної лірики Пушкіна. Осінь – улюблена пора року поета. Він захоплюється видом російської природи, її осінньої пишнотою і красою, що сприймається ним як знамення вічно оновлюваної життя. У вірші має місце конкретний краєвид, за яким немає символів і відповідностей:

Похмура пора! очей зачарування!
Приємна мені твоя прощальна краса –

Люблю я пишне природи в’янення,
У багрец і в золото одягнені лісу…
Краса осені показана в порівнянні з іншими порами року:
Тепер моя пора: я не люблю весни;
Нудна мені відлига; сморід, бруд – навесні я хворий…

У цьому вірші здійснюється синтез поезії та прози. Основною темою є виникнення творчості, народження поезії. Твір закачується питанням: “куди ж нам плисти?”

У 1835 році Пушкін приїжджає до Михайлівського, де він не був десять років. Цим відвідуванням навіяно вірш “Знову я відвідав…” – зразок пізньої лірики поета. Перед нами виникає докладний опис Михайловського:

На кордоні
Володінь дідівських, на місці тому,
Де в гору підіймається дорога,
Порита дощами, три сосни
Стоять – одна віддалік, дві інші
Одне до одного близько…

З життям природи поет пов’язує роздуми про вічне круговороті життя, природи, про зміну пір року. І ці роздуми, як і в інших творах поета, пофарбовані світлим сумом. Звертаючись до “Млада” сім’ї дерев, він вигукує: “Здрастуй, плем’я молоде, незнайоме…” Тема природи займає значне місце у творчості Пушкіна і традиційно пов’язана з темою поета і поезії, так як природа була для поета джерелом натхнення.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вплив грошей на людину твір.
Душа соромиться ліричним хвилюванням