Миле, любе, найдорожче… (за творами М. Вінграновсьного)

У віршах українського поета Миколи Вінграновського неначе цілий світ зі­брано. Натхнення поетові дає рідна українська земля – її ліси, поля, гори, річ­ки, небо… Прочитаєш його поетичні рядки – і засвітишся незбагненним щастям. Ось воно, моє, рідне!

У віршах “Сама собою річка ця тече…”, “Перша колискова”, “Ходімо в сад…” змальовано картини рідної природи. Я дуже люблю дерева, а тут їх – сила – силенна! Яблуні, сливи і груші у вірші “Ходімо в сад…”, але яка ж жива яблуня, в неї на колінах спить вітер, а

груша із жовтими кулачками, у яких вона затисла сонячні жовточки! А клен над маленькою річечкою, а сонна яворина! Усі дерева у Вінграновського – олюднені, живі, чарівні.

У вірші “Сама собою річка ця тече…” поет Вінграновський ніби зіставляє себе – малого із великим світом природи і знаходить щось йому близьке. “Ма­ленька річечка, вузенька, як долоня…” Ця річечка – також дитина, “Дніпра ти­хенька синя доня”, як і та дитина, від імені якої ці вірші написані.

Усе це живе, одухотворене, живе тут, поруч, із ним, зі мною. Річечка тече “в городі в нас під кленом”, вона, як і дитина, радісно

сприймає пахощі рідної до­мівки: “…і наша хата пахне їй борщем…” Вінграновський вчить любити все це – і сад, і річечку, і мед, і тата з мамою.

А найбільше мені подобається його “Перша колискова” – вона так схожа і не схожа на мамину колискову. “Спи, моя дитино золота, спи, моя тривого каро­ока…” І хоч у мене очі сірі, я розумію, чому Вінграновський назвав дитину “три­вога кароока”. Коли я хворію і в мене висока температура, моя матуся загортає мене у ковдру і колисає, як маленького. І я чую, як стукає мамине серце – вона дуже хвилюється за мене. І слова Вінграновського також від серця, немов від ма­миного доброго і теплого серця:

Спи, моя дитинко, на порі.

Тіні сплять і сонна яворина…

Та як небо в нашому Дніпрі,

Так в тобі не спить хай Україна…

Я так само все це люблю, як Вінграновський. Його вірші – немов мамині до­торки, цілунки перед сном – зігрівають мене своїм лагідним і ніжним теплом, на­гадують, що завтра знову буде день золотий, і мама, і тато…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Миле, любе, найдорожче… (за творами М. Вінграновсьного)