Храм природи (за віршем «Грім»)

Микола Вінграновський порадував наймолодших своїх читачів збірками «Андрійко-говорійко», «Мак», «Літній ранок», «Ластівка біля вікна» та іншими дивовижними поезіями. У віршах поет багато уваги приділив зображенню природи. Він захоплюється її чаром, красою, таємничістю.

У вірші «Грім» письменник відтворює фантастичні картини: Грім жив у хмарі, і з гори Він бачив, хто що хоче: Налив грозою грім яри, Умив озерам очі. Ми бачимо, що образ грому в постійному русі, в змінах. Він «натрусив зі сливи слив», вирішив допомогти груші.

Незважаючи на

похмурість, грім підкорює щедрістю та добрим настроєм. Його, наче живу істоту, хвилюють турботи дерев: І дядько-грім сказав собі: «Потрушу я грушу, Бо небеса вже голубі Я покидати мушу».

Поет відкриває красу природного явища, що входить несподівано в нашу свідомість. Не такими вже й страшними здаються громовиці, бо приносять стільки корисного на землю. Після грози, рясного дощу оновлюється все живе.

Творчість Миколи Вінграновського невичерпна. Вона – храм людського духу й краси природи, де затишно кожному, хто любить справжню поезію.






Як я уявляю подальше життя хельмера.
Храм природи (за віршем «Грім»)