“Доля людини” М. А. Шолохова – оповідання-епопея
Ім’я лауреата Нобелівської премії М. А. Шолохова відомо всьому человечеству. Добутку Шолохова подібні до епохальних фресок. Під час Великої Вітчизняної війни письменник порахував своїм боргом разити словом ненависті ворога, зміцнювати любов до Батьківщини в радаских людей. Провесною 1946 року, у першу післявоєнну весну, Шолохов случайно зустрів на дорозі невідомого человека й почув його сповідь^-сповідь-сповідь-оповідання-сповідь Десять років виношував письменник задум добутку, події ставали прошлим, а потреба розповісти про їх усе збільшувалася.
У головному герої Андрію Соколові з любов’ю втілені риси російського характеру: терпіння, скромність, почуття человеческого достоїнства, що злилося з почуттям щирого патріотизму, з великої отзивчивостью на чуже лихо, з почуттям фронтового товариства. Оповідання складається із трьох частин: експозиции, оповідання героя й кінцівки. В експозиції автор розповідає про прикмети першої післявоєнної весни, він як би підготавливает нас
І дійсно, доля Соколова повна таких тяжких випробувань, таких страшних втрат, що, здається, неможливо людині винести все це й не зломитися, не впасти духом. Ця людина показана в граничній напрузі щиросердечних сил. Перед нами проходить все життя героя. Він – ровесник століття.
З дитинства довідався, почім “фунт лихий”, у громадянську війну боровся проти врагов Радянської влади. Потім він їде з рідного воронезького села на Кубань Повернувшись додому, працював теслею, слюсарем, шофером, створив сім’ю. Війна зруйнувала всі надії й мрії. З початку війни, з перших її місяців Соколов був двічі поранений, контужений і, нарешті, найстрашніше – потрапив у полон.
Героєві приішлося випробувати нелюдські фізичні й щиросердечні борошна, тяготи, роздирання. Два роки перебував Соколов у фашистському полоні. При цьому він умудрився зберегти человеческое достоїнство, не упокорився зі своєї вчачистью. Він намагається бігти, але невдало, расправляется з боягузом, зрадником, що готовий, рятуючи свою шкіру, видати командира. З особою силою достоїнства героя виявилися в моральному двобої Соколову з Мюллером.
Змучений, виснаженийний, знесилений в’язень готовий зустріти смерть із такою мужністю й витримкою, що це вражає навіть потеряли человеческий вигляд коменданта концтабору. Андрію все-таки вдається бігти, і він знову стає солдатом. Але лиха не залишають його: зруйнований рідний будинок, від фашистської бомби загинули дружина й дочка, И живе тепер Соколов надією на зустріч із сином. І зустріч ця відбулася – у могили сина, що загинув в останні дні війни. Здавалося б, усе кінчено, однак життя “исказнила” людини, але не змогла зломити й убити в ньому живу душу Післявоєнна доля Соколова нелегка, але він непохитно й мужньо предолає своє горе, самітність, незважаючи на те, що його душа повна постійним ощущением горя.
Ця внутрішня трагедія требует великої напруги сил і волі героя. Соколів веде безперервну боротьбу із собою й виходить із її переможцем, він дає радость маленькій людині, усиновляючи такого ж, як він, сироту, Ванюшу, хлопчиська з “світлими, як небушко, очами”. Найден сенс життя, переможене горе, торжествует життя. “І хотілося б думати, – пише Шолохов, – що ця російська людина, чолостоліття непохитної волі, видюжит, і біля відцовского плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витримати, всі преодолеть на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”. Глибокою, світлою вірою в людину проникнуть оповідання Шолохова.
При цьому заглавие його символічно, тому що це не просто доля солдата Андрія Соколова, але це оповідання про народну долю Письменник чувствует себе зобов’язаним повідати миру суровую правду про те, якою величезною ціною оплатил росіянин народ право людства на майбутнє. “Якщо ви дійсно хочете зрозуміти, чому Росія здобула велику перемогу в другій світовій війні, посмотрите цей фільм”, – писала колись одна англійська газета про фільм “Доля чолостоліття”, а значить і про саме оповідання
(1 votes, average: 5,00 out of 5)