Дмитро Васильович Павличко
Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя. Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам: Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, Як добро возз’єднання народу. Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України. В творчому доробку’поета – лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано
Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче колоски, “немов траву безплідну, дику”. Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя. У Дмитра Павличка
Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Павличка. У циклі “Пахощі хвої” зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику “Гранослов” і найглибше розроблена в збірці “Таємниця твого обличчя”.
Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах. Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона – Бог. До неї звернені слова благання:
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!
Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях “Дзвенить у зорях небо чисте”, “Я стужився, мила, за тобою”. У другому вірші – улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття: Він не знає, що надійдуть люди, Зміряють його на поруби. Розітнуть йому печальні груди, Скрипку зроблять із його журби. Поет виспівав свою “Таємницю…” наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця. Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них – “Два кольори”. Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка. Кольорова гама українських вишивок – багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого – журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше – “горсточок старого полотна і вишите… життя на ньому”.
Дмитро Павличко якось сказав, що поезія – це мова молод их. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь – головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)