«Червоне – то любов, а чорне – то журба» (інтимна лірика ДПавличка)

Дмитро Васильович Павличко… Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя.

Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам:

Хиляться Карпати до Дніпра, Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, Як добро возз’єднання народу. Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України.

В творчому доробку поета – лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака.

Поетичний голос Д. Павличка ще по-юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, – щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші «Коли ми йшли удвох з тобою» – вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.

Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче

колоски, «немов траву безплідну, дику». Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя.

У Дмитра Павличка багато шанувальників. Його обдарування яскравими барвами висвітлюється в книгах про красу і вірність любові, чистого почуття, яке наснажує, одухотворює, оновлює, кличе. Ліричний герой віршів переживає і радість кохання, і очікування милої, і гіркоту розлук та розчарувань.

Світова література знає немало інтимної лірики найчистішої проби. Це і сонети Петрарки, і лірика Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» І. Франка, поезія Єсеніна і Сосюри.

Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Павличка. У циклі «Пахощі хвої» зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику «Гранослов» і найглибше розроблена в збірці «Таємниця твого обличчя».

Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах.

Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона – Бог. До неї звернені слова благання:

З’явись, благослови, зігрій, Якщо ти є, якщо ти є!

Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях «Дзвенить у зорях небо чисте», «Я стужився, мила, за тобою». У другому вірші – улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття: Він не знає, що надійдуть люди, Зміряють його на поруби. Розітнуть йому печальні груди, Скрипку зроблять із його журби.

Поет виспівав свою «Таємницю…» наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця.

Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них – «Два кольори». Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка.

Кольорова гама українських вишивок – багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого – журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше – «горсточок старого полотна і вишите… життя на ньому».

Дмитро Павличко якось сказав, що поезія – це мова молодих. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь – головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.






Історична романістика павла загребельного.
«Червоне – то любов, а чорне – то журба» (інтимна лірика ДПавличка)