Чиє тлумачення образа Катерини Кабановой – Н. А. Добролюбова або Д. І. Писарєва – варто вважати найбільш вірним?
П’єса А. Н. Островського “Гроза” з’явилася на сцені в 1860 році в період підйому суспільно-політичної боротьби в Росії напередодні скасування кріпосного права. Провідний критик журналу “Сучасник” Н. А. Добролюбов відразу помітив драму Островського серед літературних новинок року й написав більшу статтю з багатозначною назвою “Промінь світла в темному царстві” (1860). Д. І. Писарєв виклав свій погляд на п’єсу в статті “Мотиви російської драми” (1864), коли Добролюбов уже вмер (1861), а перша революційна ситуація ( 1859-1861) закінчилася,
Обоє критика не замикаються на розборі конкретного літературного твору, але вважають корисн і цікавим говорити про явища російського життя, відбитих у ньому. Причому Добролюбов аналізує літературу й життя, а Писарєв – життя й літературу. Тому можна сказати, що Добролюбов написав літературно-критичну роботу, а Писарєв – публіцистичну статтю на літературному матеріалі. Добролюбов розбирає художні вартості п’єси й усього попередньої
На початку своєї статті Добролюбов розглядає теоретичні питання літератури: які ознаки традиційної драми як роду літератури й сучасної (нової) драми; як повинна виражатися правда в художньому творі; що таке народності літератури? Потім критик визначає головну тему п’єси Островського (зображення “темного царства”, тобто сучасного російського життя) і розбирає характер і ідею кожного персонажа. Писарєв використовує п’єсу як привід для аналізу стану сучасного російського суспільства. Він, щоправда, коротко переказує сюжет “Грози”, але головна увага приділяє не розбору п’єси, а суперечки зі статтею Добролюбова.
Добролюбов розділяє героїв п’єси на “самодурів” і їх “жертв” і заявляє, що цей розподіл літературних персонажів відбиває реальний стан сучасного російського життя; Писарєв уважає, що в сучасного російського життя представлені два типи людей – “карлики” (завжди стурбовані незначними проблемами) і “вічні діти” (подчиняющиеся старшим у сім’ї, державі й приречені на вічні страждання). Саме таких людей, на думку Писарєва, формують сучасні суспільні умови й система виховання. Однак головний предмет суперечки Добролюбова й Писарєва – оцінка образа Катерини Кабановой і, отже, усього добутку А. Н. Островського. Добролюбов називає Катерину “променем світла в темному царстві” і думає, що вона втілює ідею опору “темному царству”, у ній виражається народне прагнення до волі: “У цій особистості ми бачимо вже змужніле, від душі всього організму виникаюча вимога права й простору життя”. Писарєв доводить, що Катерина – істерична, малоосвічена купецька дружина – ніяк не може вважатися “світлою особистістю”: “…
Вона щохвилини кидається з однієї крайності в іншу; вона на кожному кроці плутає й своє власне життя й життя інших людей; (… ) вона розрубує тривалі вузли самим дурним засобом, самогубством… ” (ІV).
Добролюбов відзначає в характері Катерини пристрасність, ніжність і щирість, а Писарєв не відносить ці якості до обов’язкового для “світлої особистості” і уїдливо зауважує: “Я зовсім згодний з тим, що всі протиріччя й безглуздості її поводження пояснюються саме цими властивостями” (ІV). Добролюбов у самогубстві героїні бачить “страшний виклик самодурній силі”, а Писарєв – дурість: “… російська Офелия, Катерина, зробивши безліч глупостей, кидається у воду й робить, таким чином, останню й найбільшу безглуздість” (XІ).
Стаття Добролюбова, на думку Писарєва, була помилкою, тому що “критик має право бачити світле явище тільки в тій людині, що вміє бути щасливим, тобто приносити користь собі й іншим, і, уміючи жити й діяти при несприятливих умовах, розуміє в той же час їхня несприятливість і, у міру сил своїх, намагається переробити ці умови до кращого” (VІ). “Світлі особистості” у сучасній літературі – це так звані “нові люди”: Лопухів з роману Н. Г. Чернишевського “Що робити?” і, звичайно, улюблений герой Писарєва – Базарів: “Розумна й розвинена особистість, сама того не зауважуючи, діє на все, що до неї доторкається; її думки, її заняття, її гуманне звертання, її спокійна твердість – все це ворушить навколо її стоячу воду людської рутини” (VІ). Так хто ж із двох критиків дав найбільш вірне тлумачення образа Катерини? Насамперед треба визнати, що сьогодення твір мистецтва, яким і є “Гроза”, може розглядатися з різних точок зору, тобто, як справедливо зауважує Писарєв, “виходячи з тих самих основних фактів, можна приходити до різного й навіть протилежних висновків” (ІІ).
Різне тлумачення образа Катерини в Добролюбова й Писарєва пояснюється різними суспільно-політичними поглядами критиків. Коли Добролюбов писав “Промінь світла в темному царстві”, він вірив у можливість селянської революції, тому що своїми очами спостерігав підйом першої революційної ситуації. Тому Добролюбов пише про неможливість більше миритися з ” злом, щопанує,” і про назрівання народного протесту, символом якого в п’єсі “Гроза” став образ Катерини. Писарєв бачив “загасання” революційної ситуації, у статті “Мотиви російської драми” його хвилює інше: що робити зараз, коли масові народні виступи припинилися? Писарєв міркує так: народ до революційної творчості не здатна, тому що темно й неосвічений; завдання інтелігенції в цей час – одночасно поліпшувати життя народу й просвіщати його.
Саме разночинная інтелігенція може зіграти зараз саму прогресивну суспільну роль. Тому реальні люди типу Базарова є “світлими особистостями нашого часу”. Писарєв кілька разів заявляє, що Добролюбов помилявся в оцінці образа Катерини.
Але при цьому його міркування, що завершують статтю “Мотиви російської драми”, по суті погодяться з ідеями Добролюбова: видатні історичні герої – “у нашій історії Минин, а у французької – Іоанна д’арк – зрозумілі тільки як продукти найсильнішої народної наснаги” (XІ). Іншими словами, безустанна естественнонаучная й суспільна робота таких людей, як Базарів, багато чого може дати народу, але без народу (Катерина Кабанова саме втілення народу, що шукає правду й справедливість) і сам Базарів, що так симпатичний Писарєву, нічого серйозного не зробить у житті. Так знімається протиріччя між оцінками образа Катерини, що належать Добролюбову й Писарєву. Можна сказати, що обидві оцінки по суті не протипоставлені, а доповнюють друг друга
(1 votes, average: 5,00 out of 5)