Безсмертя творів Шекспіра
Шекспір – найвидатніший англійський поет і драматург ХVІ століття. Епоха, в якій жив і творив письменник, називається епохою Відродження, або Ренесансом. Це – пізнє середньовіччя.
В надрах феодального суспільства зароджуються нові відносини і стрімко ростуть міста, розвиваються ремесла, ділові зв’язки між містами, здійснюються мандрівки в далекі землі.
Все це розширює кругозір людини, міняє її світосприйняття.
Епоха Відродження – яскрава і неповторна. Вона вражає нестримним злетом фантазії і митців, піднесенням духу,
В людях все більше цінується розум, досвід, знання.
Провідниками віри в особистість людини, в її духовні здібності виступали вчені, філософи, письменники, художники. Їх стали називати гуманістами.
Епоха Відродження подарувала світові багато талановитих людей. Їх імена назавжди вписані в “золоту книгу” цієї епохи. Серед них ім’я великого Шекспіра.
До нас дійшло дуже мало вірогідних свідчень про життя Вільяма Шекспіра. На збереглося жодного
Отже, ми мало знаємо про Шекспіра, – надто пізно похопилися його біографи, адже перша зовсім коротенька біографія великого драматурга, написана якимсь Нікезом Роу, вийшла друком у 1709 році, майже через 100 років після його смерті.
Роу спирався на англійського поета ХVІІ століття Вільяма Даверанта, що вважався нешлюбним сином Шекспіра, який бачив свого батька лише в ранньому дитинстві (народився 1606 році); на мандрівника й збирача анекдотів Обрі, від якого залишилися вельми сумнівні рукописи 1680 р.; зрештою на актора Беттермана, що спеціально вирушив 1690 р. в рідні місця, Шекспіра, бажаючись ознайомитись з усними про нього розповідями, які ще збереглися.
Доступний нам образ Шекспіра – людини складався з переказів, легенд, міфів. Протягом століть учені просівали цю руду. Як наслідок, на долоні Шекспірознавства залишилась пригорща незаперечних фактів. Проте вони розрізнені, часом суперечливі. І біографічні прогалини мимоволі заповнюються припущеннями, гіпотезами. В особисті долі творця “Гамлета”, “Ліра”, “Макбета” й досі багато темного, непоясненного.
Вільям Шекспір народився у місті Стретфорді, що на річці Ейвон, у 1594 році, певно, 23 квітня. Принаймні хрещено його 26 квітня. Це – факт, підтверджений записом у церковній книзі. Відшукано ще низку подібних документів: записи про шлюб, народження, смерть, пунші та закладні, інвентарні описи, судові позови, духівниці. Слід, залишений на землі приватною особою Шекспіром, досить прозаїчний. Він, мабуть, і не міг бути іншим, оскільки йдеться про ХVІ століття і про підданого британської корони, який посідав скромне суспільне становище.
Його батько був торговцем, якому належала чинбарня (майстерня, де виготовлюють шнури). На час народження майбутнього драматурга він розбагатів і навіть був обраний міським головою.
З раннього дитинства Вільяма оточував дивовижний світ, зітканий зі стародавніх легенд і народних пісень. Незаймана природа рідного краю і розвинена уява сприяли народженню фантастичного світу в глибинах його вразливої душі.
У Стратфорді юний Шекспір уперше побачив театральну виставу. За тридцять кілометрів від Стратфорда, в Ковентрі щорічно ставлять релігійні драми-містерії, які охоче відвідували жителі навколишніх міст, зокрема й сім’я Джона Шекспіра.
До 14 років хлопець відвідував світську школу, де вивчав риторику, логіку, латину, античну міфологію та літературу.
Але довго вчитися йому не довелося: фінансові справи батька занепали, треба було брати участь в утриманні багатодітної сім’ї.
Що він робив у ці роки, достеменно невідомо – чи то був учнем у різника (може, навіть у власного батька), чи то служив молодшим учителем.
Вісімнадцятирічним юнаком одружився з Анною Хеттевей, дочкою багатого фермера. Незабаром у них народилася дочка Сьюзен, а через два роки – близнята Джудіт і Гамнет.
Однак юний батько і чоловік недовго просидів біля родинного вогнища і близько 1586 року він подався до столиці.
Лондон… В останні десятиліття ХVІ століття на його околицях вирувало гамірне життя. Тут, на брудних вузеньких вуличках убогих кварталів, було чимало шинків і таверн, де пили міцни ель, їли масні пудинги з бичачої крові і жиру, співали голосних, не дуже пристойних пісень. Були тут і “розваги для простолюду” – арени, на яких цькували ведмедів, майданчики для півнячих боїв.
Тут височіли й овальні або восьмикутні дерев’яні споруди, увінчані маленькими вежами. То були театри. Вдень на вежах майоріли прапорці. Це означало, що незабаром почнеться вистава, і “слуги лорда-адмірала” або “слуги лорда-камергера” матимуть честь показаним глядачам криваві трагедії чи веселі пригоди закоханих та блазнів.
У Лондоні Шекспір спочатку наглядав за кіньми джентльменів, які приїздили на вистави. Потім став суфлером, переписував п’єси, виконував епізодичні ролі на сцені.
Акторської кар’єри він так і не зробив: до нащадків дійшли відомості про дві зіграні ним ролі, до того ж другорядні, – це роль тіні батька Гамлета і слуги Адама з комедії “Як вам це сподобається”. Зате Шекспір досить швидко досяг успіхів на іншій ниві.
Приблизно з 1590 року він узявся за перо. З 1593 чи 1594 року входив до трупи Джеймса Бербеджа, яка давала вистави в будинку, іменованому “Театром”. А 1599 року сини Бербеджа побудували театр “Глобус”. Шекспір став одним із співвласників цього прибуткового закладу.
Цей найпопулярніший театр південного берега був оздоблений великим плакатом. На золотому тлі здіймався Геркулес, тримаючи на плечах земну кулю, а трохи нижче був надпис: “Весь світ лицедіє…”
Невдовзі Шекспір став головним драматургом трупи бути драматургом, працювати для театру вважалося тоді заняттям малопочесним. Але він вибрав свій шлях і “зустрів на ньому все, що випадає на долю справжньої людини: ворожнечу і дружбу, зраду і любов, радість перемог і гуркоту поразок. І насамперед – працю”.
Перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Серед них – комедії, історичні хроніки і трагедії, а також дві поеми – “Венера і Адоніс”(1593) та “Лукреція” (1594). Крім того, Шекспір написав 154 сонети, які знавці зараховують до числа найсвітліших творінь світової лірики. У сучасній науці творчість Шекспіра прийнято ділити на три періоди.
Перший період (1590-1600) називаютьоптимістичним. Прикрашають цей період творчості перша зріла трагедія Шекспіра “Ромео і Джульєтта” і поетичні шедеври – “Сонети”.
Другий період (1601-1608), що свідчить про гірке прозріння гуманістів, про крах ренесансної гармонії, називають трагічним. Він представлений трагедіями “Гамлет” (1601) та “Король Лір” (1605).
Третій період (1609-1613) називають романтичним. Шекспір створює 4 п’єси, серед яких особливої уваги заслуговує “Буря”.
У геніальних творіннях Шекспіра перед нами постає широка і правдива картина епохи англ. Відродження – в її величі і в її страшних суперечностях. Силою свого таланту він змусив глядача побачити у просторі сцени, майже без декорацій, всесвіт, минуле і майбутнє людства. Він бачив і розумів життя у всій його складності: високим і низьким, трагічним і комічним, постиглим і буденним.
Дивно, створені майже чотири століття назад, його твори залишаються сучасними і тепер. І тому вони безсмертні.
У 1612 році Шекспір покидає Лондон: між Шекспіром і трупою виникає конфлікт. Актори “глобуса” придбали для зимових вистав театр “Бленфлайерс”, де ставили спектаклі для знаті. Така періодизація трупи вимагала і від Шекспіра перебудови його естетичної системи, але поступився творчими принципами драматург не хотів.
Останні чотири роки життя він проводить поза театром, у Стратфорді.
Протягом усього лондонського життя він купував нерухоме майно і землю, отож, коли пішов на спочинок і повернувся в рідні місця, майбутнє близьких і власна старість біли забезпечені. Тільки він не дожив до старості. 23 квітня 1616 року його не стало.
Хто може сказати, що він чув у свій смертний час? Сумне шепотіння дружини і дочок? Молитву пастора? Чи може, перед згасаючими очима снували прекрасні і величні образи – витвори його фантазії?
У ретельно складеному заповіті не обійдено жодної майнової проблеми, але там не зроблено ніяких розпоряджень щодо творчої спадщини, і словом не згадано рукописів, п’єс, віршів.
Вільяма Шекспіра було поховано у Стратфордській церкві Святої Трійці.
Вільям Шекспір помер, переконаний, що його епоха – вселюдська трагедія. І все ж таки ми маємо право стверджувати – більше за все на світі він любив людину і життя. Інакше не міг би створити безсмертні образи, в яких людство і сьогодні бачить і впізнає себе, знаходячи в них незакамянілі ідеали, а сучасний погляд у минуле і в майбутнє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)