Беранже – характеристика літературного героя
Беранже (фр. Berenger) – герой декількох творів Е. Йонеско, серед яких найвідоміше – п’єса “Носороги” (1959 р.; з’явилися російською мовою переклади заголовка як “Носоріг” суперечать не тільки змістом драми, але й спеціальним заяв автора, завжди підкреслював, що мав на увазі множина, “однорогих” і “дворогий” тварин, наявних у п’єсі в великій кількості).
Беранже зумів всіх збентежити анти-п’єсою “Лиса співачка” (1950) і трагічним фарсом “Стільці” (1952), Йонеско публікує в різних журналах короткі новели,
Живе серед покірних обивателів,
У ще більшою мірою ці риси притаманні Б. з ” носорогів “(1959). Опиняючись свідком загального оноеорожіванія, він всіма силами прагне зберегти свою індивідуальність, не втратити людську подобу навіть тоді, коли перетворення в носорога виявляється єдиною можливою формою існування. У однойменній новелі Б. виступає оповідачем, і ми з самого початку розуміємо, що він вцілів у страшні події. У п’єсі результат його сутички стає ясний лише у фінальних фразах: “Я остання людина, і я ним залишуся до кінця! Я не здамся! ” В обох п’єсах те зло, з яким бореться Б., забирає в нього кохану, але втрата надає йому сили піти до кінця. Наступного Б., героя п’єси “Повітряний пішохід” (1962), особисті біди минуть: знаменитий драматург, за яким навіть на відпочинку полюють інтерв’юери (ситуація, добре знайома Йонеско), приїжджає в Англію в супроводі люблячих дружини і дочки. Вже герой однойменної новели вражав всіх здатністю літати без допомоги яких би то не було пристосувань, що неможливо пояснити за допомогою здорового глузду. У п’єсі ця спо собность Б. відкриває перед ним страшні картини руйнівних і спустошливих подій. Від обивателів його відрізняє не стільки вільне ширяння над землею, скільки бажання проникнути в суть того, що відбувається, виробити власне ставлення до нього. І як його однойменні попередники, він опиняється за це покараний. Не раз з’являвся в небі літак скидає бомби саме на його будиночок.
Свідком руйнувань і повного спустошення колись могутньої безіменній імперії стає і самий “високопоставлений” з Б. – король Беранже I – герой п’єси “Король умирає” (1962). Вперше від Б. багато що залежить, але він бездарно розпоряджається своєю владою і починає цікавитися долями оточуючих його людей лише тоді, коли усвідомить, що жити йому залишилося недовго. Трагікомізм ситуації, в якій опиняється герой, і очевидне прагнення драматурга з його допомогою представити сатиричний варіант одноосібної влади виводять Б. за межі того кола, в якій виявилися особливості характерів попередніх героїв на ім’я Б. Вони чинили опір отупінню людей і їх покірності перед обличчям сили, – він всіляко сприяв цьому. Вони володіли природним почуттям власної гідності, і саме це почуття допомагало їм не відступати перед лицем небезпеки. Він і перед смертю у своїй промові-заповіті найбільше говорить про свою велич. А тому, очевидно, що головна фарба, якою Йонеско малює Б., все-таки сатирична.
Б. (Без королівського титулу) залишився у творчості драматурга-абсурдиста самим світлим і найлюдянішим чином. При всій відмінності ситуацій, в які він потрапляє в трьох п’єсах, його поведінкові імперативи подібні: він – не борець; ніякі ідеї його не захоплюють, він зовсім не інтелектуал, ясно уявляє собі, як треба вчинити в цій ситуації, він за самою своєю суттю, за своєю людській природі не байдужий до зла, у нього алергія на стадне існування; колективізм та індивідуалізм (як будь-який “ізм”) йому чужі. У Б. є необачно і безоглядність Дон Кіхота, але більше за все він – “проста душа”, без пафосу і декларацій прихильна гуманістичним ідеалам, що не підлягає перегляду навіть в абсурдному світі
(1 votes, average: 5,00 out of 5)