Адам Міцкевич (1798-1855)
Польська література мала змістовну багатовікову традицію. У другій половині XVІІІ ст. вона висунула майстрів просвітницького класицизму. Але світову славу завоював польський романтизм. З романтизмом пов’язана творчість видатних композиторів Ф. Шопена (1810-1849) та С. Монюшко (1819-1872), поета і драматурга Ю. Словацького (1809-1849) і найпрекраснішого в цій плеяді – великого польського поета Адама Міцкевича. Романтичний рух у Польщі розвивався в обстановці посилення національно-визвольного руху. Польща в 1795 р. втратила свою незалежність: територія
Адам Міцкевич (1798-1855) народився на білоруській землі, неподалік від містечка Новогрудка в сім’ї небагатого шляхтича. Освіту Міцкевич одержав у м. Вільно (тепер Вільнюс). Після закінчення в 1819 р. історико-філологічного відділу Віленського університету він працював учителем в м. Ковно
Без серць, без духа! То скелета марні! О молодосте! Крила дай мені, Щоб зринути в країни ті прегарні, Де райські світяться вогні, Де творчості дива ясні, Де сяють золотом примарні Надії та пісні. Нехай нахмурено і кволо У інших клониться чоло, Бо їм приречення дало Вузеньке в світі бачить коло. Лети понад усі сонця, молодосте, над землею, Всієї людськості душею З кінця проймись і до кінця! До гурту, лави молодих! У всіх мета в нас – щастя всіх, Ми сильні єдністю, розумні юним шалом, – Вперед же, лави молодих! Щасливий навіть той, хто, вірний ідеалам, Упав, та іншим відслонив Дорогу в світ казкових див. До гурту, лави молодих! Шляхи слизькі в нас і нерівні, Ворожі сили нас гнітять, – Дарма! Одважні ми і гнівні, нас нікому не зламать.
Ця пісня була закликом до єдності народу в боротьбі за визволення. Але свобода Польщі для поета невід’ємна від свободи інших народів. Людство повинно скинути морок ночі. Шляхи боротьби ще не виразні до кінця, у вірші звучать ідеалістичні нотки (прославляється “світ духу”), вся програма носить абстрактний характер, але палкий заклик до боротьби поєднується з глибокою впевненістю в перемогу.
У Травні 1822 р. вийшов перший збірник віршів А. Міцкевича – “Поезія”. У передмові до нього автор формулює програму романтизму. Романтичною він називає таку літературну творчість, котра “серцем” проникає в думи і переживання простого народу. Народні пісні, сказання, легенди, на думку поета, – невичерпне джерело творчого натхнення. Література повинна відповідати на основні питання сучасників, передавати “настрої свого століття”. “Я з народом не мислю по-різному”, – пише поет.
За участь у русі польської молоді Міцкевич був заарештований, перебував півроку в ув’язненні, потім його вислали до Росії. Протягом 1824-1829 рр. побував у Києві, Стеблові, Одесі, Харкові, Криму. Переслідуваний царським урядом, він, однак, знайшов друзів і шанувальників серед декабристів (Бестужев, Рилєєв), визначних поетів Росії (Пушкін, Жуковський, Вяземський), діячів української культури (Максимович, Гулак-Артемовський). Визнанню Міцкевича-поета в Росії сприяла поява його знаменитих “Кримських сонетів” (1827), що належать до кращих здобутків польського романтизму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)