«Я (Романтика)’ Миколи Хвильового: співвідношення автора з його героєм

«Я (Романтика)» Миколи Хвильового: співвідношення автора з його героєм
Революція. Ідеї. Ідеали. Надії. І розчарування. Все сплелося в душі українського письменника Миколи Хвильового, все переплелося і в його творах.
Як вірив митець в ті ідеї «загірної комуни», як сподівався, що вони є єдино вірними! В своєму житті Хвильовий робив усе, щоб той прекрасний «загірний рай» наблизити. Став членом компартії України за власним покликанням, організував повстанський загін, воював проти гетьманців, петлюрівців, дроздовців. Немає сумніву в тому, що саме вільна нововідроджена література мусить стояти на чолі духовного розвитку вільного народу, який будує комунізм.
Та що ж трапляється, що змушує душу творця ніби роздвоїтись, сперечатися з власним «я», зі своїми ідеалами? Чи не те, що, мандруючи українськими селами страхітливого 33-го року, він бачить на власні очі лихо голодомору? Його вдумливий розум заглиблюється лише в одне питання: в чому причина цієї трагедії? Він бачить катастрофу, яка нависла над його Батьківщиною, шукає виходу з цієї ситуації, шукає відповіді — і не знаходить. Хвильовий — комуніст бачить, що такі близькі йому по духу знамена революції почали втрачати свій істинний колір. Тривога за долю соціалістичних ідеалів не була марною. Бо дійсність була така, що змушувала роздвоюватись, пристосовуватись, змінюватись, а то й зовсім втрачати свій образ. Письменник розуміє, що система, створена на ідеалах добра і справедливості, перероджується в диктатуру. А він не в силах зупинити це лихо, не в силах щось змінити, виправити… над країною підіймається зловісний привид тирана…
М. Жулинський писав про М. Хвильового так: «…був звичайною людиною, в якій жив, бунтував, сумнівався, боровся й утверджувався великий талант. Цей талант тягнувся до зір. Пам’ятаймо це».
Продовженням суперечливих думок Хвильового, його власного «я» є герой новел «Я (Романтика)». Хвильовий досконало знав і бачив на власні очі життя революціонерів, бачив позитивні і негативні боки цього життя. І тому намагався розібратися в суперечливій психології повстанця, показати причини роздвоєності між уявленням про норми людської поведінки і обов’язком виконувати «чорне брудне діло».
Душа Хвильового-комуніста роздвоєна, але це не заважає йому розрізняти добро і зло; душа його героя також роздвоєна, але їй заважає сліпий фанатизм. У цьому різниця між письменником і його героєм. Ця різниця і призвела до трагічної смерті письменника, це ж зумовило нелюдський вчинок чекіста, героя його новели. Письменник розуміє причини роздвоєності душі героя, але не хоче розуміти його жахливих вчинків, його фанатизму. Він не знаходить їм виправдання.
Хвильовий розуміє, що треба розвінчати цей фанатизм з його згубленим впливом на людину. Бо не може людина просто так вбити власну матір! Не може… Це може зробити тільки жахливий монстр! Ось в кого перетворює людину сліпа віра в якісь абстрактні ідеї; ідеї, які не мають під собою підгрунтя споконвічної моралі, людяності, добра,
Я захоплююсь творчим і життєвим подвигом М. Хвильового. Пишаюся тим, що Хвильовий-партієць не зміг вбити в собі людяності, любові до людей, віру в справедливість. Зумів відрізнити добро від зла. Але виходу з тієї ситуації, в яку потрапив він, герої ним же написаних творів, весь багатонаціональний народ, на той час письменник не бачив. Це була жахлива безвихідь. З таким тягарем він жити не може…
Хвильовий розуміє це і свідомо йде з життя. Це його вибір… Це його рятунок… Це його виправдання… Це його прошения…
А він так любив життя!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: «Я (Романтика)’ Миколи Хвильового: співвідношення автора з його героєм