Відбиття трагічних конфліктів історії в долі героїв повести А. І. Солженицина «Один день Івана Денисовича»

Один день. Це багато або мало? Кожний задає режим собі сам. Але тільки не в тоталітарній державі.

Можна перечитати масу історичних книг, енциклопедій і просто підручників, щоб довідатися, як жили люди в авторитарній країні. Але щоб відчути це, потрібно прочитати добуток А. І. Солженицина. Правду не можна видумати.

Її можна списати з дійсності. І всі інші табірні добутки мерхнуть перед утвором автора, що пережив цей жах Завжди табірна література відрізняється глибоким переживанням соціальних потрясінь, вона ніколи не буває одноособової. Не стала вона такий і в повісті А. І. Солженицина «Один день Івана Денисовича», незважаючи на те, що описується там начебто б фрагментарний шматочок життя «звичайного» зека. Ні, ті зеки не «звичайні», вони всі мають не номера на вицвілих фуфайках, а своє приватне життя й модель поводження, особисте життя до зони й однакову на всіх мрію: повернутися додому. Як же зміг Солженицин так стримано, але не затискаючи рота, описати історію одного зека (себе?

) і всіх інших, однак з болем і здавленим стогоном душі? Солженицин, навчаючись на четвертому курсі фізико-математичного факультету Ростовського університету, паралельно надійшов у МИФЛИ на заочне відділення. Він у цей час серйозно захоплювався літературою й до того ж учився на курсах англійської мови.

В 1941 році він, як і всі, був мобілізований і пізніше в 42-м потрапив на фронт. Зі своєю батареєю, що придушувала ворожу артилерію, він пройшов від Орла до східної Пруссії. А потім у лютому 1945 року цензура виявила в переписці Солженицина різко критичні відгуки про особистість Сталіна, за що письменник і був арештований і одержав строк 8 років. Почалися скитания: Калузька застава, НДІ («шарашка»), загальні роботи в таборах Казахстану Після звільнення він жив біля трьох років на півдні Казахстану, потім переїхав у Рязанську область і працював учителем математики в сільській школі.

Цей автобіографічний момент представлений в оповіданні «Матренин двір». І 1962 року журнал «Новий мир», редактором якого був на той період часу А. Т. Твардовский, опублікував повість «Один день Івана Денисовича». В останні роки також публікувалися повісті й оповідання Солженицина. Фігура цього письменника помітно виділяється на тлі літератури XX століття вцелом.

Солженицин зайняв особливе місце не тільки в літературі сучасної Росії, але й у її духовній культурі. Доля Солженицина, втілена в долях героїв його добутків, що злилася — з болем і образою за країну, гідна шанування в цивільній свідомості суспільства. Солженицин сам по собі став втіленням морального авторитету й совісті нації. У свідомості рядового читача ім’я Солженицина асоціюється звичайно з відбиттям і розробкою табірної теми з характеристиками й критеріями теперішньої, справжньої «правдивості», «викриття тоталітарного насильства», «історичної вірогідності». Все це вірно.

Але повістю «Один день Івана Денисовича» він відкрив для читачів новий мир і зробив безпрецедентний вплив на розуми й душі сучасників Табірна тема під його пером не обмежується стражданнями на зоні. Добутки повинні були донести до читача не стільки побутописання табірного життя, скільки піднести літературний урок. Державна машина жолобила долі, перекроювала карти, переселяла цілі нації, винищувала мислячу інтелігенцію, знищувала науку(наприклад, генетикові). Що ж могла значити для неї доля окремої людини? Так, головною темою повести є тема долі Росії.

Шухов Іван Денисович — звичайна радянська людина, сільський мужик. Жив, воював на фронті, потрапив в оточення й, як наслідок, у полон — чудом удалося втекти За полон його обвинуватили в зраді батьківщині й шпигунстві на користь фашистської Німеччини. Хочеш жити — обмовляй на себе, а набридло — так відстоюй свою, нікому не потрібну правду… Табірна, але життя…

Тепер він просто номер. Незважаючи на це, Шухов наділено автором «нормальністю», не помітністю поводження, стійкістю, і головне — невигубним внутрішнім достоїнством. Він ніколи «себе не роняє». Шухов являє собою народний характер — він не вміє й не хоче скаржитися на тяготи, а, навпроти, здатний улаштуватися у свідомо несприятливим умовам. Він сноровист: встиг завести свою кельню, ховає шматки алюмінієвого дроту, має складаний ножичок.

Шухов виживає на зоні як особистість. Поруч із Іваном Денисовичем є Алеша — баптист, що одержав 25 років строку за свою віру. Живуть і працюють два естонці, що теж мають по 25 років за те, що один — рибалка з узбережжя, а другий був вивезений ще дитиною у Швецію, але повернувся на батьківщину й був відразу взятий як іноземний агент А ще є Цезар Маркович, бригадир Тюрин — відмінник бойової й політичної підготовки, але син кулака, Ю-81, що «по таборах так в’язницям сидить незліченно, скільки радянська влада коштує», і «шавка Фетюков». Солженицин описує тільки один день політичного укладеного, але ми спостерігаємо стільки поламаних доль і загублених, ні в чому неповинних людських життів. Сотнями тисяч обчислюються ув’язнені, які в гнітючій своїй більшості й зовсім не були винуваті в тім, у чому них обвинувачувала радянська влада, який вони служили й на волі, і в таборі.

А в таборі панувала сваволя й безкарність. У цих умовах сильний, як Шухов, виживав, був поважаємо, а слабкий, як правило, гинув Солженицин замикає коло в художній топографії повести, тобто добуток має кільцеву композицію, що надає йому символічне значення. Огляд ув’язненого: обнесена колючим дротом окружність; зверху зліплять прожектора, позбавляючи повітря, неба, обрію, ранком вони йдуть на крапку — місця роботи, і до вечора вертаються назад у бараки.

І так щодня, як по замкнутому й проклятому колу. У підсумку в ув’язнених немає нормального кола життя Але є в них свій внутрішній мир, простір пам’яті, у якому виникають образи села, миру… Солженицин, уживаючи ряд прислів’їв і народних повір’їв, утримується від гучних слів і проявів емоцій.

Він не допускає експресії: вистачить того, щоб читач відчув ці почуття у своїй власній душі. А це ціль письменника, що досягнута й гарантированна всім оповіданням. Солженицин, переживши самостійно цей кошмар, що тягся не тільки вісім табірного років, але й 70 років комуністичного тоталітарного часу, повідав читачам про рабство ув’язнених, про приниження людського достоїнства, що в тоталітарній державі людин не може бути вільним. А виходить, і щасливим Табір — зліпок з дійсності.

А вся радянська дійсність була одним більшим табором. І люди в ній всі були рівні — усі укладені в жорстокі рамки авторитаризму й культу особистості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Відбиття трагічних конфліктів історії в долі героїв повести А. І. Солженицина «Один день Івана Денисовича»