Комплексний аналіз добутку “Матренин двір” А. І. Солженицина

У добутку “Матренин двір” Олександр Ісайович Солженицин описує життя працьовитої, розумної, але дуже самотньої жінки – Матрени, що ніхто не розумів і не цінував, але всякий намагався скористатися її працьовитістю й чуйністю

Сама назва оповідання “Матренин двір” можна витлумачити по-різному. У першому випадку, наприклад, слово “двір” може означати просто уклад життя Матрени, її господарство, її чисто побутові турботи й труднощі. У другому випадку, мабуть, можна сказати, що слово “двір” акцентує увагу читача на долі

самого будинку Матрени, самого Матрениного господарського двору. У третьому випадку – “двір” символізує те коло людей, які були так чи інакше зацікавлені Вматрене.

У кожному з наведених вище мною значень слова “двір” укладений безумовно той трагізм, що властивий, мабуть, способу життя кожної жінки, схожої на Матрену, але все-таки в третім значенні, як мені здається, трагізм найбільш великий, тому що тут мовлення вже йде не про труднощі життя й не про самітність, а про те, що навіть смерть не може змусити людей задуматися один раз про справедливість і належному відношенні до достоїнств людини. Набагато сильніше

в людях переважає страх за себе, своє життя, без допомоги т, іншого, доля якого їх ніколи не хвилювала. “Отут довідався я, що плач над покійною не просто є плач, а свого роду пометина. Злетілися три сестри Матрени, захопили хату, козу й піч, замкнули скриня її на замок, з підкладки пальто попатрали двісті похоронних рублів, що приходять усім втолковували, що вони одні минулого Матрене близькі”.

Я думаю, що в цьому випадку складаються всі три значення слова “двір”, і кожне із цих значень відбиває ту або іншу трагічну картину: бездушність, мертвотність “живого двору”, що оточував Матрену при житті й надалі ділив її господарство; доля самої Матрениной хати після смерті Матрени й при житті Матрени; безглузда загибель Матрени.

Головною особливістю літературної мови Солженицина є те, що Олександр Ісайович сам дає пояснювальне трактування по багатьом реплікам героїв оповідання, і це відкриває нам ту завісу, за якої криється сам настрій Солженицина, його особисте відношення до кожного з героїв. Втім, у мене зложилося таке враження, що авторські трактування мають трохи іронічний характер, але в той же час вони як би синтезують репліки й залишають у них тільки подноготний, нічим не прикритий, щирий зміст. “Ах, тетенька-тетенька! І як же ти себе не берегла! І, напевно, тепер вони на нас образилися! І рідна ж ти наша, і провина вся твоя! І світлиця отут ні при чому, і навіщо ж пішла ти туди, де смерть тебе стереглаи ніхто тебе туди не кликав! І як ти вмерла – не думала! І що ж ти нас не слушаласье(И із всіх цих голосінь випирав відповідь: у смерті її ми не винуваті, а щодо хати ще поговоримо!)”.

Читаючи між рядків оповідання Солженицина, можна зрозуміти, що й сам Олександр Ісайович робить зовсім інші висновки з почутого, чим ті, котрих можна було очікувати. “І тільки отут – із цих несхвальних відгуків зовиці – виплив переді мною образ Матрени, який я не розумів її, навіть живучи з нею пліч-о-пліч”. “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село”. Мимоволі пригадуються слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, зміст яких полягає в тім, що насправді всі не так, як вдействительности.

Матрена – це протиставлення тієї дійсності, що в оповіданні Солженицина виражена через злість, заздрість і корисливість людей. Своїм способом життя Матрена довела, що кожної, хто живе в цьому світі, може бути чесним і праведним, якщо він живе праведною ідеєю й міцний духом

У центрі оповідання Олександра Ісайовича доля сільської жінки, що проробила все життя в колгоспі не за гроші, а за “палички”. Давайте простежимо за життям цієї чудової жінки

Оповідання починається з того, що оповідач, від імені якого ведеться оповідання, Игнатич, вертається в Росію з курних, жарких степів Казахстану й поселяються в будинку Матрени Василівни. Виникає питання: хто така Матрена Васильевнаэто самотня, що втратила чоловіка на фронті, що поховав шістьох дітей жінка; а “…як стала сильно боліти й з колгоспу її відпустили”. Убогим оздобленням і єдиною прикрасою її хати були горщики й діжки з фікусами, тьмяне дзеркало так два яскравих плакати. Але в розміряних, колоритних замальовках поступово з’являється перед читачем образ не просто самотньої й знедоленої жінки, а рідкої людини з безмірно доброю душею. Незважаючи на негоди, Матрена не втратила здатності відгукуватися на чужий нестаток. Жодна оранка в селі не обходилася без її. Разом з іншими жінками впрягалася вона в соху й тягла неї на собі. Жодній родичці, близьк або далекої, не могла Матрена відмовити в допомозі, залишаючи свої невідкладні справи. Нічого, по суті, не маючи, ця жінка вміє віддавати. Однак яка плата за її добродля єдиної кози Матрена не може зібрати сіна: “…у полотна не скоси”, “у лісі косити немає”, “…у колгоспі мені не велять”. А як нескінченно довго й завзято переборювала ця жінка неблизький шлях до сільради, клопочучи про пенсії. Але ще гостріше була проблема з паливом: “Не давали торфу жителям, а тільки везли начальству так хто при начальстві”. От і доводилося бідним сільським жінкам збиратися по нескольку людина для сміливості й носити торф тайкома в мішках. І ця страшна дійсність лякає читача, насторожує: “Невже Матрена Василівна завжди так жила: крала торф, впрягалася в соху, оббивала пороги в сільраді”

У другій частині оповідання ми довідаємося про молодість героїні. Уже замолоду доля круто обійшлася з Матреной: не дочекалася вона свого улюбленого, Фаддея, що пропали на війні без звістки, а смерть матері Фаддея, сватовство його молодшого брата як би зумовили її долю. І вона зважилася ввійти в будинок, де вже назавжди оселилася її душа. Як би ища виправдання, Матрена говорить: “Мати в них умерла… Рук у них не вистачало”. Але жорстоке життя повертає Фаддея, що вимовив те, що буде луною звучати в серце героїні все життя: “…якщо б те не брат мій рідний я б вас порубав обох”.

От такий була одна-єдина любов Матрени Василівни. Але був ще тот один день, коли всі показали своє відношення до цієї праведного, на мій погляд, жінці

Повернення Фаддея нагадало Матрене про прекрасне минуле. Скільки років її серце гріло спаленіле один раз і не погасле почуття! А Фаддей. Ніщо не здригнулося в ньому побачивши мертвої Матрени. Відразу після похорону він піклувався тільки про розділ її майна й заспокоївся тільки тоді, коли перевіз до себе додому на санках доставшиеся йому сарай і забір. А зовиця як про неї озивається: “…і нечистоплотна була, і за обзаводком не гналася, і не дбайлива; … і дурна, допомагала чужим безкоштовно…”. А по-моєму, це не дурість, а блага справа. Хіба багато хто з нас могли б допомогти чужим людям “безкоштовно”А вона могла, тому що Матрена “не схожа на інших”, “неабияка”, “особлива”. Але точніше всіх виразився сам письменник: “Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село, ні місто, ні вся земля наша…”.






Людиною бути важко стати людиною велика праця.
Комплексний аналіз добутку “Матренин двір” А. І. Солженицина