Проблема позитивного героя (по повісті Один день Івана Денисовича й оповіданню Матренин двір Солженицина А. І.)

Письменник, якщо тільки він Є нерв великого народу, Не може бути не уражений, Коли уражена воля. Я. П. Полонский Відмінною рисою творчості А. І. Солженицина є тісне переплетення реалістичного зображення радянської дійсності й філософських шукань правди життя Тому практично всі добутки письменника, у тому числі повість “Один день Івана Денисовича” (деякі літературознавці використовують інше визначення жанру-оповідання) і оповідання “Матренин двір”, можна назвати соціально-філософськими. Така складна жанрова своєрідність дозволяє

Солженицину не просто описати сучасну йому життя, але й осмислити її й винести їй вирок. На перший погляд “Один день Івана Денисовича” і “Матренин двір” – зовсім різні добутки. Тема повести, як неї визначив сам автор, – “описати увесь табірний світ одним удень: досить описати один день одного середнього, нічим не примітної людини з ранку до вечора” (П. Паламарчук “А. Солженицин”// Москва, 1989, №9). Тема оповідання – зобразити життя старої російської селянки Матрени Василівни Григор’євої, двір (будинок) якої коштує в самому центрі Росії, на “184 кілометрі від Москви, по гілці, що йде до Мурома й Казані”.
Але зближає повість і оповідання те, що життя обох героїв надзвичайно складний, вижити їм у таборі й у селі дуже важко.

У таборі “закон – тайга” – так учить Івана Денисовича Шухова його перший бригадир, табірний старожил Куземин. І один день Івана Денисовича, докладно описаний Солженициним, доводить справедливість цих слів Люди працюють на тридцатиградусном морозі, харчуються баландою із гнилойморкови й капусти, за найменшу неслухняність їх відправляють у карцер – холодний кам’яний мішок, після якого запалення легенів, туберкульоз і швидка смерть гарантовані. Людське достоїнство зеков принижується щохвилини, що не вмовкає лайкою, стусанами охоронців і різних табірних дармоїдів. Матрена живе в селищі (а по суті в селі) Тальново, але і її життя не балує.

Вона їсть тільки картоплю із власного городу так ячну кашу, тому що нічого іншого виростити й купити баба не може Пенсія їй, що проробила в колгоспі двадцять п’ять років, не дозволяється (!). Баба хвора, але не вважається інвалідом. Учитель-Оповідач докладно описує, як героїня клопотала про пенсію за чоловіка, що загинув на фронті: нескінченна бюрократична тяганина з документами й печатками від різних відповідальних секретарів зовсім замучила бабу. Село Тальново перебуває поруч із торфорозробками, але жителям, крім голови колгоспу, купувати торф не дозволяється.

Виходить, узимку людям обігріватися нема чим, і сільські повинні красти по ночах торф’яні брикети, а за злодійство можуть віддати під суд. Сіно для худобини косити не дозволяється, але адже всі сільські жителі годуються від своєї худобини – корів, кіз, свиней Тому колгоспники, незважаючи на заборони, косять по ночах у далеких неудобьях і тягають траву в мішках додому. Черговий голова сходу почав наводити порядок у колгоспі: першою справою обрізав у Матрени город, але відрізані надлишки нікому не потрібні, тому земля пустує за забором, заростаючи кропивою.

Іншими словами, люди живуть у найтяжких умовах як у таборі, так і на волі. Зображення радянських порядків у Солженицина не просто реалістичне, а різко критичне. За що сидять у таборі розумні, умілі люди? Бригадир Тюрин – по документах кулацкий син, хоча походить із багатодітної середняцької сім’ї; кавторанг Буйновский – ворожий шпигун, тому що під час Великої Вітчизняної війни місяць жив на англійському есмінці як офіцер зв’язку; рядовий Сенька Клевшин дійшов до Берліна й два дні спілкувався з американськими солдатами, тепер відбуває свій строк як іноземний агент; Коля Вдовушкин – молодий поет, студент літфаку Ці люди не вороги, не злочинці, вони і є народ. Жителів села Тальново укази радянської влади й накази місцевого начальства штовхають на злодійство й обман заради елементарного виживання.

Ідеї “Одного дня Івана Денисовича” і “Матренина двору” дуже схожі: обоє добутку розповідають про опір простого (“маленького”) людини несправедливого життя – табірному насильству в Івана Денисовича й нелюдських порядків на волі в старої Матрени. Обоє головних героя – позитивні персонажі: вони зуміли зберегти кращі духовні якості (совість і доброту) у труднейших життєвих умовах Обох героїв відрізняє почуття власного достоїнства, їм не треба влади над людьми, але вони й самі внутрішньо нікому не покоряються. Іван Денисович добре запам’ятав науку Куземина, що в таборі подихает той, хто миски лиже, хто на санчастину сподівається, хто бігає до начальства доносити. Шухов не лабузниться ні перед ким, сам перемогает всі труднощі табірного побуту. Самотня баба Матрена також живе своїми працями, нічого не випрошуючи ні у влади, ні в людей.

Найважливіша риса, що зближає героїв, – їх “звичка до праці шляхетна” (Н. А. Некрасов). В Івана Денисовича руки майстри, які вміють робити все: будинку він був першокласним теслею, а в таборі став прекрасним муляром, він уміє шити тапочки й латати ватник, робити перочинние ножі й т. д. Стара Матрена одна “управляється” і в будинку, і в городі, і з козою, і ссеном. Обоє героя знаходять задоволення в роботі, забуваючи на час свої прикрості, що й допомагає їм виживати. Шухов випробовує теперішню радість, коли спритно й рівно викладає стіну майбутньої ТеЦ, на якийсь час він забуває навіть про табір. Матрена, безглуздо набігавшись по соцзабезах і сільрадам, іде в ліс по ягоди й вертається прояснена, з доброю посмішкою.

Чуйність і доброта характерні для обох позитивних героїв Солженицина. Матрена, поховавши всіх шістьох дітей, не озлилася на свою долю, а виховала прийомну дочку Кирові, допомагала всім сусідам скопувати й забирати городи й ніколи не брала за це грошей. У неї живе кульгаючи кішка так стара коза.

Користі від цих свійських тварина мало, але Матрена не може вигнати їх із двору Шухов безкорисливо допомагає зеку-новачкові – кінорежисерові Цезареві Марковичу, зовсім не пристосованому до табірного життя. Іван Денисович поважає гідних людей зі своєї 104-ой бригади: “вартого й справедливого мужика” – бригадира Тюрина, “дзвінкого моряка” Буйновского, переконаного баптиста Алешку. Автор особливо цінує у своїх героях чесність і безкорисливість. Матрена нічого не нажила за своє життя, за що неї засуджують сестри й сусіди: фікуси так кульгаючи кішка дісталися її спадкоємцям.

Але Кірі вона при житті віддала половину будинку, хоча їй дуже шкода було валити свій двір Іван Денисович у таборі поводиться схожим образом: не намагається вислужитися перед начальством, а потім прибудуватися біля кухні або складу. Другорядні герої добутків оттеняют позитивні риси головних. Поруч із Шуховим живуть інші члени 104-ой бригади. Одні з них зберегли в собі порядність: бригадир Тюрин, кавторанг, помбригадира Павло, два брати-естонці.

Ці образи доводять, що Іван Денисович – один з багатьох, які долають вовчі закони табору й залишаються гідними людьми в будь-яких умовах. Але є в 104-ой бригаді подлиелюдишки: Фетюков-Аматор вилизувати миски й халтурити на роботі, будівельний десятник Дер. Матрена, на відміну від Шухова, протипоставлена не окремим невартим людям, а всім жителям села Тальново як праведна людина.

Тальновци її не розуміли й засуджували: вона не прагнула одягатися “культурно”, не набивала скрині речами, не вигодовувала поросяти, щоб є домашнє сало, людям допомагала безкоштовно. Зате поруч із Матреной жили “правильні” люди: її сестри, які при житті баби намагалися роздобути її хату; міцний хазяїн Фаддей, нічого не упускає з рук. Через його жадібність на залізничному переїзді загинули його рідний син і Матрена, але Фаддей був стурбований не цим, а тим, як би зберегти за собою забір, сарай з Матренина двору й залишки світлиці На закінчення відзначимо, що позитивні герої Солженицина – зек Щ-854 і стара селянка – прості й зовні непомітні люди, але саме вони і є праведники, без яких, по прислів’ю, наведеної вчителем-оповідачем в “Матренином дворі”, не коштує ні село, ні місто. На їхній працьовитості й високих моральних принципах тримається країна. Але як важке життя цих людей!

В “Одному дні Івана Денисовича” і “Матренином дворі” представлена трагедія народу. Автор не показує ніяких особливих подій, і тим страшнее стає висновок, що випливає з такого опису радянської реальності: держава бореться проти власного народу. Чесні, працьовиті, талановиті люди сидять у таборах, і на волі прості громадяни не живуть, а переборюють життя з неймовірною працею. Опис щасливого дня Івана Денисовича кінчається його спокійними й безвихідними думками: його строк становив 3650 днів (тобто десять років), і ще три дні набігало через високосні роки Життя Матрени, наповнену шляхетною жертовністю, ніхто з навколишніх так і не зрозумів і не оцінив.

Радянська критика, визнаючи правдивість зображення радянської дійсності в добутках Солженицина, дорікала письменника за відсутність оптимістичного, життєстверджуючого пафосу (Г. Бровман “Проблеми й герої сучасної прози” М., 1966). З такими докорами важко погодитися: оптимізм Солженицина в тім, що прості люди, яких він зобразив, зберегли в собі людяність, моральний закон, живу душу всупереч нелюдським порядкам у радянській державі. Ці якості російських людей багато разів допомагали Росії вистояти й піднятися знову.






Твір роздум книга в моєму житті.
Проблема позитивного героя (по повісті Один день Івана Денисовича й оповіданню Матренин двір Солженицина А. І.)