Короткий зміст Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е

«Глуповци відбулися від головотяпів, поруч із якими проживали племена лукоедов, слепородов, вертячих бобів, рукосуев і інших. Всі вони ворогували між собою. Головотяпи пішли шукати собі князя. Усе відмовлялися від таких ні на що не здатних підданих, нарешті один погодився й прозвав їх глуповцами. Історичні ж часи в місті Глупове почалися з того, як один із князів возопил: «Засічу! » Автор приводить іронічний літопис градоначальников міста.

Так, наприклад, під номером вісімнадцятим значиться » Дю-Шарло, Ангел Дорофійович, французький виходець. Любив виряджатися в жіноче плаття й ласував жабами. Після розгляду виявився девицею…

» Найбільш примітним градоначальникам присвячені окремі глави Органчик Цей градоначальник увесь час сидів у своєму кабінеті, щось чиркав пером. Лише час від часу він вискакував зі свого кабінету й говорив зловісно: «Не потерплю! » По ночах його відвідував годинний майстер Байбаків.

Виявилося, що в голові в начальника перебуває органчик, що вміє виконувати всього дві п’єси: «Розорю! » і «Не потерплю! » Дляпочинки зіпсованого органчика й викликали майстра. Як ні обмежений був репертуар володаря, глуповци боялися його й улаштовували народні хвилювання, коли голова була відправлена в ремонт. У результаті непорозумінь із ремонтом у Глупове з’явилися навіть два однакових градоначальника: один з ушкодженою головою, іншої з нової, лакованої.

Сказання про шість градоначальницах У Глупове почалася анархія У цей час до правління прагнули винятково жінки. Боролися за владу «злоехидная Іраїда Палеологова», що обкрала скарбницю й кидалася в народ мідними грошима, і авантюристка Клемантинка де Бурбон, що «мала високий ріст, любила пити Горелку і їздила верхи по-мужски». Потім з’явилася третя претендентка — Амалия Штокфиш, що хвилювала всіх своїми розкішними телесамі. «Безстрашна німкеня» веліла викотити солдатам «три бочки пінного», за що ті її досить підтримали. Потім у боротьбу вступила польська кандидатка — Анелька з мазаними колись дьогтем за розпусту ворітьми Потім у боротьбу за владу ввязались Дунька Толстопятая й Матренка Ніздря.

Вони адже не раз бували в будинках градоначальников — «для ласощів». У місті запанувала повна анархія, розгул і жах. Нарешті після неуявних подій (так, Дунька була на смерть поїдена клопами на клоповном заводі) запанував новопризначений градоначальник і при ньому дружина.

Голодне місто. Солом’яне місто Правління Фердищенка (це українське прізвище автор змінює по відмінках). Він був простий і ледачий, хоча й поров громадян за провини й змушував продати останню корову «за недоїмки». Хотів «немов клоп взползти на перину» до мужней дружини Аленке. Аленка пручалася, за що її чоловік Митька був біт батогом і відправлений на каторгу.

Аленке ж був подарований «драдедамовий хустка». Поплакавши, Аленка стала жити з Фердищенкой. У місті початок діятися негарне: те грози, то посуха позбавили їжі й людей, і худобину.

У всім цьому народ обвинуватив Аленку. Її скинули із дзвіниці. Для втихомирення бунту була прислана «команда». Після Аленки Фердищенко спокусився «опчественной» дівкою стрельчихой Домашкой.

Через цього фантастичним образом почалися пожежі. Але стрельчиху народ зовсім не изничтожил, а просто з торжеством возвернул «в опчество». Для втихомирення бунту була знову прислана «команда». Двічі «напоумляли» глуповцев, і це наповнило їхнім жахом.

Війни за освіту Василіск Бородавкин «впроваджував освіту» — учиняв помилкові пожежні тривоги, стежив за тим, щоб у кожного жителя був бодрийвид, складав безглузді трактати. Мріяв воювати з Візантією, впроваджував при загальному ремстві гірчицю, прованське масло й перську ромашку (проти клопів). Прославився крім цього тем, що вів війни за допомогою олов’яних солдатиків. Все це вважав «освітою».

Коли ж стали затримувати податки, то війни «за освіту» перетворилися у війни «проти освіти». І Бородавкин прийнявся розоряти й палити слободу за слободою… Епоха звільнення від воєн У цю епоху особливо прославився Феофилакт Беневоленский, що любив видавати закони Закони ці були цілком безглуздими.

Головним у них було забезпечити хабара градоначальнику: «Усякий так пече по святах піроги, не забороняючи собі таке печение й у будень… По винутии з печі всякий так візьме в руку ніж і, вирізавши із середини частина, так принесе оную в дарунок. Исполнивший це так яст». Градоначальник Прищ мав звичку перед сном ставити навколо свого ложа мишоловки, а те й відправлятися спати на льодовик. І саме дивне: від нього пахнуло трюфелями (рідкі делікатесні їстівні гриби).

Зрештою місцевий проводир дворянства полив його оцтом і гірчицею й… з’їв голову Прища, що виявилася фаршированою. Поклоніння мамоне й покаяння Статський радник ераст Андрійович Грустилов сполучив практичність і чутливість. Він крав із солдатського казана — і проливав сльози, дивлячись на вояків, евших затхлий хліб.

Був досить жінколюбний. Виявив себе як автор любовних повістей Мрійність і «галантерейность» Грустилова були на руку глуповцам, схильним до дармоїдства, — тому поля були не поорані й на них нічого не зійшло. Зате костюмовані бали бували чи ледве не щодня! Потім Грустилов у компанії з якоїсь Пфейфершей став займатися окультизмом, ходив по чаклунках і відьмам і віддавав своє тіло бичуванню.

Написав навіть трактат «Про замилування благочестивої душі». «Буйства й танці» у місті припинилися. Але реально нічого не змінилося, тільки «від бездіяльності весело-буйного перейшли до бездіяльності похмурому». Підтвердження покаяння. Висновок И отут з’явився Похмурий-Бурчеев. «Він був жахливий».

Цей градоначальник не визнавав нічого, крім «правильності побудов». Він вражав своєї » солдатски-незворушною впевненістю». Життя в Глупове це машиноподобное чудовисько влаштувало на зразок військового табору.

Такий було його «систематичне марення». Всі люди жили по одному режимі, одягалися в спеціально запропонований одяг, по команді робили всі роботи. Казарма! «У цьому фантастичному світі немає нистрастей, ні захоплень, ні прихильностей». Жителі самі повинні були знести обжиті будинки й переселитися в однакові бараки.

Був виданий наказ про призначення шпигунів — Похмурий-Бурчеев побоювався, що хтось стане проти його казарменого режиму. Однак запобіжного заходу не виправдали себе: невідомо звідки наблизилося якесь «воно», і градоначальник станув у повітрі. На цьому «історія припинила плин своє».


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Короткий зміст Історія одного міста Салтикова-Щедріна М. Е