Твір по повісті “Історія одного міста”

У творчості Салтикова-Щедрина “Історія одного міста” (1869 -1870) займає одне із центральних місць. Це яскравий зразок політичної сатири, у якій зазнають безкомпромісної критики самі основи самодержавства, викриваються будь-які форми деспотизму, виражений рішучий протест проти ідеології смиренності, покірності й пасивності. У сатиричній “Історії одного міста” сполучаються елементи побутове й фантастичні, своєрідно зіставлений минуле й сьогодення. Категорія художнього часу стає одним з найважливіших факторів, що визначають структуру

всі книги

Зовні оповідання, здавалося б, охоплює зроблений але певний історичний період – з 1873 по 1825 р. Н с найперших сторінок письменник постійно співвідносить подію XVІІІ в. з живою сучасністю. Тому не можна воспринимав книгу Салтикова-Щедрина як сатирові на історію, хоча в описах деяких градоначальников і можна знайти натяки на ті або інші царі, міністрів. Так, в образі Негодяева є что-т від Павла І, Грустилов нагадує Олександра І, Угрюм-Бурчеева й Аракчеева й т. д. Однак глуповские градоначальники в цілому зовсім не персоніфікують собою конкретних російських царів або їхніх міністрів. Значення щедринской сатири

значно ширше. У ній мова йде про всю систему самодержавного правління, системі антинародної й антилюдської, що залишилася у своїх основних рисах незмінної. Розкриваючи суть свого задуму, Щедрін писав: “Може бути, я й помиляюся, але у всякому разі помиляюся зовсім щиро, що ті ж самі основи життя, які існували в XVІІІ в., існують і тепер. Отже, історична сатира зовсім не була для мене метою, а тільки формою”.

Як би зовні ні відрізнялися градоначальники друг від друга, їх поєднує одне: будь-яка їхня дія спрямована проти народу. На перші ж сторінках “Історії одного міста” про градоначальниках було сказано: “Всі вони січуть обивателів…” Так із самого початку поставлена головна проблема добутку: самодержавство й народ. Граничної концентрації деспотична сутність антинародної політики самодержавства досягла в образі Угрюм-Бурчеева. Він перетворюється в страшний символ мертвотної, механічної, бездушної влади, що править Глуповим. Втративши всяку життєву опору, представники самодержавно-кріпосницького режиму живуть у якімсь фантастичному світі. Втім, сама по собі фантастика в Щедріна не так вуж далеко відстоїть від реальної дійсності. Сатирик лише доводить до логічного кінця, загострює, гіперболізує те, що зафіксовано в народній творчості; порию він як би матеріалізує метафоричні вираження, що вже існують у мові. Так, словосполучення “порожня голова” виростає в Салтикова-Щедрина в образ градоначальника з фаршированою головою (Прищ). В іншого градоначальника в голові перебуває маленький органчик, що міг награвати тільки два романси: “Розорю” і “Не потерплю”. Виникає можливість для дотепного обігравання цих гротескних ситуацій: фарширована голова може бути з’їдена, органчик вимагає ремонту й т. д. Пояснюючи незвичайний характер оповідання в “Історії одного міста”, сатирик писав: “…Градоначальник з фаршированою головою означає не людини з фаршированою головою, але саме градоначальника, що розпоряджається долями багатьох тисяч людей. Це навіть і не сміх, а трагічне положення”. Коли ліберальні критики продемонстрували нерозуміння своєрідності оповідальної манери сатирика, обвинувачуючи його в перебільшенні й перекручуванні дійсності, Салтиков-Щедрин відповідав: “Якщо б замість слова “органчик” було б поставлене слово “дурень”, те рецензент, напевно, не знайшов би нічого неприродного… Адже не в тім справа, що в Брудастого в голові виявився органчик, що награє романси “не потерплю” і “розорю”., а в тім, що є люди, яких все існування вичерпується цими двома романсами. Є такі чи люди ні?”

Відношення письменника до народу принципово відрізнялося від його відношення до миру гнобителів і визискувачів. Із глибоким і щирим жалем пише він про глуповцах, яких називають “бідними приголомшува”. Однак зображення народу в Салтикова-Щедрина далеко не однозначно. Він рішуче не приймає настроїв пасивності, смиренності, непротивлення злу. Пояснюється це властивим всім революційним демократам прагненням розбудити народ до активних дій, до боротьби й одночасно розумінням трагічної долі народу, гнобленого всією системою експлуататорського суспільства

В “Історії одного міста” сатиричного й трагічного початку перебувають у складній взаємодії. Письменник спеціально підкреслював цю обставину: “Зображуючи життя, що перебуває під ярмом божевілля, я розраховував на порушення в читачі гіркого почуття, а аж ніяк не веселонравия”. Щодо цього особливо важливі глави “Голодне місто” і “Солом’яне місто”, у яких виділяється насамперед не дурість “обивателів”, а їхня вбогість і голодне існування. Трагічність положення глуповцев полягала в тім, що замість якої б те не було допомоги їх очікує тільки тверде втихомирення за допомогою військової сили. Показово, що трагічні інтонації підсилюються від глави до глави. На початку книги переважає переважно сатиричний пафос, але поступово усе сильніше й сильніше стають відчутними й іншими мотивами, особливо в останніх главах: “Поклоніння мамоне й покаяння” і “Підтвердження покаяння. Висновок”. Саме тут утримуються важливі думки письменника про те, що дурість, інертність, “приголомшеність” жителів міста Глупова не є їхні природні властивості, але утворять лише “штучні домішки”. Глуповци можуть бути здатними й на протест. Символични й епізоди з рекою, що намірився загатити Угрюм-Бурчеев і яка, незважаючи на всі його зусилля, уперто текла в колишньому напрямку

Означає чи це, що наприкінці в Салтикова-Щедрина починають звучати оптимістичні нотки? Відповідь на це питання прямо пов’язаний з тим тлумаченням, яке можна дати останнім абзацам глави “Підтвердження покаяння. Висновок”, де з’являється “щось”, що несеться на місто, “часом вивергаючи із себе якісь глухі, що каркають звуки”. Давно вже в нашому літературознавстві йдуть суперечки щодо пояснення цього фіналу. Неясно, чому при наближенні цього таємничого “воно” “несповідимий жах виступив на всіх особах, охопив всі серця”, чому саме Угрюм-Бурчеев виявився в стані передбачати “його” появу. У більшості досліджень містичний “не те злива, не те смерч” асоціюється з ідеєю народного повстання. Висловлюється й інша думка, відповідно до якої у фіналі мова йде про настання в Росії реакції після поразки повстання декабристів в 1825 г.

“…В образі “воно”,- пише Д. П. Миколаїв,- з’являється щось вороже життя, вороже глуповцам, що виступили проти градоначальника, і “родинне” Угрюм-Бурчееву… Це одночасно найширше підсумкове узагальнення всього того, що вороже життя, людині, народу, суспільному розвитку”.

Художній мир “Історії одного міста” будується на нових принципах сатиричної типізації. Основними прийомами зображення дійсності стають заострение, гротеск, сатирична фантастика. Це особливі й дуже ефективні форми художнього узагальнення дійсності, здатні розкрити глибинні протиріччя життя, зробити їх гранично наочними. “Історія одного міста”, у якій художня манера автора була доведена до високого ступеня досконалості, є одним із шедеврів росіянці й світовий сатири.






Твір на тему улюблений герой до повісті за сестрою.
Твір по повісті “Історія одного міста”