Що таке “езопова мова” у казках М. Е. Салтикова-Щедріна?

Казка може бути створенням високим, коли служить алегоричним одягом, що наділяє високу духовну істину, коли виявляє ощутительно й очевидно навіть простолюдинові справа, доступна тільки мудрецеві. М. В. Гоголь Саме Салтиков-Щедрін увів у російський літературний побут поняття “езопова мова”, під яким мав на увазі художнє іносказання (вираження, що містить у собі схований, таємний зміст), або алеГорею. Письменник, як відомо, учився в Царскосельском ліцеї, де одержав прекрасне класичне утворення, тому ім’я стародавнього грека езопа було

відомо йому дуже добре: ліцеїсти повинні були читати байки езопа вподлиннике. езоп – фригийский раб, потворний горбань, автор байок – жив, по переказі, в VІ столітті до нашої ери. Чи існував езоп насправді, точних відомостей ні, але відомі трохи його біографій, і йому приписуються всі анонімні прозаїчні байки в давньогрецькій літературі.

Іншими словами, езоп – напівлегендарний творець жанру європейської байки: Езопова байка побудована на іносказанні, у ній звичайно діють тварини, а маються на увазі люди. Салтиков-Щедрін проявляв невичерпну винахідливість у створенні прийомів алеГореї (шифровки й дешифрування своїх

ідей) і виробив целую систему “облудних засобів”. Звичайно в щедринских казках діють тварини, але письменник постійно “обмовляється”, перемикає оповідання із плану фантастичного в реальний, з миру зоологічного в людський. Топтигин Перший з казки “Ведмідь на воєводстві” з’їв чижика, але коментар до цієї незначної лісової події цілком серйозний: “Однаково, як якщо б хто бідного крихітного гимназистика педагогічними мірами до самогубства довів…” (І). Після цієї “застереження” стає зрозуміло, що мова йде про поліцейське переслідування чнівський молоді У казці ” Карась-Ідеаліст” головний герой і йорж міркують про суспільні проблеми: світовому прогресі, класовій гармонії й цивільних почуттях – словом, про “сициализме”(!

). Однак письменник зберігає дистанцію між зоологічними образами й людьми, щоб іносказання було художньо переконливим. Описуючи життя боягузливого піскаря, сатирик зображує підводний мир і звички різних риб, уводить у казку навіть людини – страшного “риб’ячого ворога”: “А людина? – що це за єхидне створення таке! Яких каверз він не видумав, щоб його, піскаря, напрасною смертию погублять!

“. У результаті виходить складна алеГорея: з одного боку, підводний мир представлений як людське суспільство, де сильний і богатий гнітить-губить слабкого й бедного, з іншого боку, підводний мир відкрито протипоставлений людині, тобто повинен сприйматися начебто б прямо й буквально. Салтиков-Щедрін, будучи чудовим сатириком, володів всіма прийомами комічного: гумором, сатирою, іронією, сарказмом, гротеском. У казках він найчастіше застосовував іронію – тонке, сховане глузування, представлену як похвала, лестощі, удавана згода із супротивником.

Генерали з “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив”, тиняючись по незаселеному острові, натикаються на мужика: “Під деревом, черевом догори й підклавши під голову кулак, спав громаднейший мужичина й самим нахабним образом ухилявся від роботи”. Далі автор з іронічним співчуттям повідомляє: “Обуренню генералів не було межі”. Пустопляси, спостерігаючи відпочиваючого на краю поля ледве живого Конягу, зацікавлено обговорюють, чому він всі ніяк не вмирає від важкої роботи На цей рахунок ситі й задоволені брати Коняги мають глибокі думки: живучість Коняги в тім, “що він у собі життя духу й дух життя носить! І покудова він буде вміщати ці два скарби, ніякий ціпок його не розтрощить! “. Так письменник передає міркування “друзів народу” і іронічно висміює панську любов до мужика.

Всі казки Салтикова-Щедріна, як і фольклорні, зображують події в неконкретному часі й місці, а в деяких спеціально, для чисто зовнішнього маскування, вказується, що мова йтиме про старі часи або чужі країни Казка “Дурень” починається словами: “У старі роки, при царі Горосі це було… “, на підтвердження глибокої стародавності подій одну з героїнь казки кличуть Милитрисой Кирбитьевной, як підступну матір Бови-Королевича. А в казці “Дикий поміщик” письменник іронічно використовував традиційний зачин народних казок: “У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик, жив і, на светглядючи, радувався”. Невизначеність часу й місця в казках Салтикова-Щедріна тільки підкреслює протилежний значеннєвий ефект: автор описує сучасну російську дійсність, злободенні суспільні й політичні події ДО “езопової мови” варто віднести вибір маски “добромисного оповідача”, від імені якого ведеться оповідання. У казці “Дурень” докладно описуються шляхетні й великодушні вчинки Иванушки, але називаються “дурними”.

Таким чином, оповідач як ^приєднується до пануючій (безсовісної) моралі, але наївно живописует гідні “подвиги дурачка”: Иванушка захищає козла, якого мучать сусідські хлопчиськи; віддає жебракові всі три рублі; грає із сином Милитриси Кирбитьевни Левкой, до якого нікому справи немає; першим біжить на пожежу або до важкохворого й т. д. ДО “езопового” манері належить і “фігура умовчання” – навмисний пропуск слів або цілого шматка тексту, що легко додумується читачем. Яскравим прикладом може служити кінець казки “Дурень”, коли Иванушка пропадає невідомо куди на багато років, а вертається зовсім хворим. Читачеві прозоро намекается, що за свої “дурні”, тобто найблагородніші, переконання й учинки герой догодив у в’язницю, або посилання, або т. п.: “Де він скитался?

Що бачив? зрозумів або не зрозумів? – ніхто нічого дізнатися від нього не міг”.

“Езопова” манера проявляється в тім, що Салтиков-Щедрін доводить фантастику в казці до абсурду, так що читач не може зблизити ці фантастичні картини з реальністю й, виходить, обертає на такі епізоди особливо пильна увага. Наприклад, один з генералів в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” був учителем каліграфії в школі кантоністів. Іншими словами, він викладав мистецтво писати чітким, рівним і гарним почерком в особливій нижчій школі для солдатських дітей. Тут відразу виникає два питання: навіщо солдатським дітям каліграфія й хіба це відповідає генеральському чинові – працювати вчителем у солдатській школі? Автор не прагне пояснити цей абсурд, але читач розуміє, що генерали – марні “небокоптители”, які не тільки не вміють виконувати елементарну роботу з господарства (нарвати яблук, піймати рибу й т. д.), але й взагалі нічого розумного не вміють робити, тому що все життя займалися незрозуміло чим.

Нарешті, один із прийомів “езопової мови” сам Салтиков-Щедрін називав “зниженням тону”. Топтигини в казці “Ведмідь на воєводстві” займають принаймні губернаторську (генеральську) посада, а мають тільки майорський чин. Отже, сатиричне висміювання в казці спрямовано проти більших і невеликих чинів і носить узагальнюючий характер.

Загримувавши губернатора під ведмедя, сатирик не соромиться у вираженнях і запросто називає його “худобиною”, “сукиним сином”, “негідником”. Аналогічно генерали з “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” все життя служили в якійсь реєстратурі, поміщик з казки “Дикий поміщик” був не багатим вельможею (латифундистом), а звичайним дрібнопомісним хазяїном. Отже, однієї з головних особливостей казок Салтикова-Щедріна є використання “езопової мови”, тобто свідоме створення двозначного тексту, коли за буквальним значенням сказаного відкривається другий зміст, що і проясняє ідею автора. Звичайно “езопова мова” у казках Салтикова-Щедріна пояснюють заборонами цензури.

Однак відомо, що багато казок, за згодою сатирика, друкувалися за границею У цих випадках автор міг зовсім вільно висловлювати свої думки, але він і тоді не відмовлявся від алеГорей. Алегорична манера казок обумовлена не тільки цензурними перешкодами, які повинен був переборювати письменник, але й схильністю Салтикова-Щедріна до сатири (саме двозначні образи й вираження роблять її отрутної). Іншими словами, для письменника “езопова мова” став дотепною манерою зображення, і тому Салтиков-Щедрін часто прибігав до алегоричних виражень, “ненавмисним” застереженням, умовчанням, іронії й масці “добромисного оповідача”. Зрозуміло, ці прийоми в казках виступають у складному сполученні. “Езопова мова” дозволяє підійти до зображуваного предмета з несподіваної сторони й дотепно представити його, а незвичні риси й фарби допомагають створити образи, що запам’ятовуються.

Письменник-Сатирик дуже добре знав парадокс художнього сприйняття: “Схована думка збільшує силу мовлення, оголена – стримує уява” (А. І. Герцен). Якщо в байках езопа й І. А. Крилова алеГорея служить для твердження загальнолюдських моральних цінностей, то в казках Салтикова-Щедріна за допомогою іносказання дається критична оцінка сучасного громадського життя Росії, тобто висміюються соціальна несправедливість, адміністративна сваволя, ” обще-примирні” соціальні теорії, показується класова боротьба й т. п.






Образ тетяни євгеній онєгін.
Що таке “езопова мова” у казках М. Е. Салтикова-Щедріна?