Життєвий і творчий шлях Едгара По
Батьки Едгара По були в минулому акторами, вони залишили його сиротою, коли йому ще не було трьох років. Про матір вірогідно відомо, що вона вмерла рано, про батька це можна сказати зі значною визначеністю. У всякому разі, він зник, і доля його так і залишилася таємницею.
Дитину усиновив Джон Аллан з Річмонда, де процвітав, як тютюновий торговець. Матеріальний статок у родині був, звичайно, зміною на краще для маленького Едгара, але він незабаром став пустуном долі своїх бездітних прийомних батьків, а це жодному дитині не йде на користь. Через
Вдома в Америці він закінчив школу і надійшов у Віргінський університет,
Повернувши в Річмонд, По якийсь час працював у конторі Аллана, справи якого похитнулися після повернення з Англії. Спустя кілька місяців По, випливаючи давньому своєму бажанню, відправився побачити світ. Він поїхав у Бостон і в травні 1827 року вступив в армію. У Бостоні він зустрівся з Томасом і, зібравши все написане в отроцтві і юності, видав “Тамерлана”. Чому він записався в армію під ім’ям Едгара Перрі, неможливо пояснити. Таких випадків в армії тисячі, і в кожного – своє підгрунтя. У Едгара По, звичайно, не було ніяких особливих мотивів; можливо, ідея прийшла до нього тільки в ту хвилину, коли на вербувальному пункті в нього запитали прізвище. Його поводження в армії, за словами його командира, було бездоганним: “Має гарні звички і зовсім не п’є”. Варто відзначити, що за кілька місяців він був зроблений у старшини – це найвищий чин, якого він як доброволець міг домогтися.
Чому б йому не стати офіцером? За згодою і частково за підтримкою свого названого батька Едгар По в липні 1830 року надійшов у Військову академію Сполучених Штатів. За рік до цього він видав другу книгу віршів, чи, вірніше, перевидав першу з деякими додаваннями. Книга називалася “Аль Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші”, вийшла вона в Балтіморі в 1829 році. Краще б він присвятив себе літературі вже тоді й уник би багатьох неприємностей, що очікували його у Військовій академії у Вест-Пойнті. 28 січня 1831 року військовий суд обвинуватив його у відхиленні від обов’язків і непокорі наказам. Рішення суду затвердив військовий міністр, і По був виключений з академії. Залишаючи Вест-Пойнт, він мав тільки двадцять чотири центи. Він відправився в Нью-Йорк, де випустив третю свою книгу (знову збірник уже друкувалися віршів з додаванням нових), названу “Вірші” і позначену як “друге видання”. Потім він виїхав до родичів у Річмонд і оселився у своєю вдовою тітки Марії Клем.
Два роки пройшли на самоті і міркуваннях. Едгар По з’явився знову на літературному обрії в жовтні 1833 року – виграв 50 доларів у конкурсі на кращу розповідь, улаштованій “Балтиморським суботнім відвідувачем”. Його розповідь називалася “Рукопис, знайдений у пляшці”. Поетичний конкурс того ж журналу знову виграв По – його вірш називався “Колізей”. Однак “Відвідувач” рахував недоречним присудити обидва призи одній людині, і поетична першість віддали деякому Джонові Хьюіту, якому ці гроші (25 доларів) навіть не були потрібні: він зволів узяти замість них срібний кубок, де його успіхи більш довговічно відбиті.
50 доларів у 1833 році – це не 50 доларів тепер, але такій людині, як Едгар По, ця сума показалася б величезної в будь-якім столітті. Узагалі літературною працею тоді можна вже було добре заробити, але для По все Ето ще було нове. Він прилучився до літераторської професії, з тих пір життя його – частина історії американської періодичної преси. Покладемо, не тільки періодичної, але почалося з періодики.
У 1839 році розповідей, надрукованих По в журналах, набралося досить, щоб випустити двотомник “Гротески й арабески”. Два томи вийшли в 1840 році у Філадельфії. По залишив за собою авторське право (яке коштувало, щоправда, набагато менше, ніж срібний кубок містера Хьюіта) і двадцять екземплярів із семисот п’ятдесятьох надрукованих. У 1836 році він женився на своїй двоюрідній сестрі Вірджинії Клем, який тоді було ледь чотирнадцять років.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)