Життя мешканців будинку Мелехових у романі “Тихий Дон”
Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” рівносильно чуду. Цей роман воістину став “шедевром” століття завдяки могутньому таланту письменника. Народ, його минуле, сьогодення й майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника. У романі Шолохов описав боротьбу двох зовсім різних сил: донського козацтва й Червоної Армії. “Мелеховский двір – на самому краї хутора”, – так починається роман-епопея, і протягом усього оповідання Шолохов буде розповідати нам про мешканців цього двору. Через двір
Життя мешканців будинку Мелехових з’являється зі сторінок епопеї в переплетенні протиріч, притягань і боротьби. Можна сказати, на перехресті більших історичних подій, кривавих зіткнень виявилася вся сім’я Мелехових
Насамперед ми познайомимося із главою сім’ї – Панте-Леєю Прокофьевичем. “Під ухил років, що сповзали, за-кряжистел Пантелей Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав
Таку ж всепоглинаючу любов до рідного будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро нагадував матір: великий, кирпатий, у буйної повители пшеничного кольору волось, кароокий, а молодший, Григорій, у батька попер: на полголови вище Петра, хоч на шість років моложе, такий же, як у бати, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневої румянеющей шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох загальне, звероватое”.
Образ Григорія Мелехова – центральний в епопеї. Про нього відразу неможливо сказати – позитивний це або негативний герой. Занадто довго він блукав у пошуках правди, свого третього шляху, пролив багато людської крові
Його трагедія – це трагедія того, кого невблаганний хід історії поставив перед необхідністю крутого повороту у своїй долі. Григорій з’являється перед нами як правдошукач.” У пошуках правди він проходить найважчий шлях – шлях самопізнання. Насправді цей шлях виявився для Григорія бездоріжжям у темну ніч: він зневірився в правду народу й віру в себе, став шукати забуття в пияцтві, у жіночих пещеннях, у бої проявляв “безглузду жорстокість”.
Але й у цей страшний період морального падіння в Григорію живе велика любов до рідної землі, рідній домівці. Це те єдине й, мабуть, найважливіше, що є в цього людини
Найбільше у романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральна краса
Іллівна, наприклад, переживаючи незабутню трагедію – смерть сина, змогла простити його вбивцю, тому що його полюбила її дочка
Любов Ксенії до Григорія на сторінках роману граничить із подвигом. І хоч перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею
Рисами високої трагедійності відзначений і образ Наталі. Вірна, але нелюбима дружина, вона скоряє Григорія (а разом з ним і читача) своєю чистотою, любов’ю до дітей, готовністю чекати й сподіватися все життя
Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. А будинок Мелехових став нашим рідним будинком. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли створити вогнище, де завжди буде тепліти вогник любові, тепла й взаєморозуміння, що не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати й любити й куди він обов’язково повернеться
Ми познайомимося із главою сім’ї – Пантелеем Прокофьевичем. “Під ухил років, що сповзали, закряжистел Пантелей Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на імператорському огляді на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну півмісяцем сергу, до старості не злиняли на ньому вороної масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства…” Ця людина була працьовитим, господарським, дуже запальним, але в душі добрим і чутливим. Незважаючи на внутрісімейний розкол, Пантелей Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради онуків і дітей. І в тім, що він умирає поза будинком, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – сім’ю й дах
Таку ж всепоглинаючу любов до рідного будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро, нагадував матір: великий, кирпатий, у буйної повители пшеничного кольору волось, кароокий, а молодший, Григорій, у батька попер: на полголови вище Петра, хоч на шість років моложе, такий же, як у бати, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневої румянеющей шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох загальне, звероватое”.
Образ Григорія Мелехова – центральний в епопеї. Про нього відразу неможливо сказати – позитивний це або негативний герой. Занадто довго він блукав у пошуках правди, свого третього шляху, пролив багато людської крові. Його трагедія – це трагедія того, кого невблаганний хід історії поставив перед необхідністю крутого повороту у своїй долі. Григорій з’являється перед нами як правдошукач. У пошуках правди він проходить важкий шлях самопізнання. Насправді цей шлях виявився для Григорія бездоріжжям у темну ніч: він зневірився в правду народу й віру в себе, став шукати забуття в пияцтві, у жіночих пещеннях, у бої проявляв “безглузду жорстокість”. Але й у цей страшний період морального падіння в Григорію живе велика любов до рідної землі, до рідної домівки. Це те єдине й, мабуть, найважливіше, що є в його
Найбільше у романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральна краса. Іллівна, наприклад, переживаючи незабутню трагедію – смерть сина, змогла простити його вбивцю, тому що його полюбила її дочка. Любов Ксенії до Григорія на сторінках роману граничить із подвигом. І хоча перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею. Рисами високої трагедійності відзначений і образ Наталі. Вірна, але нелюбима дружина, вона скоряє Григорія (а разом з ним і читача) своєю чистотою, любов’ю до дітей, готовністю чекати й сподіватися все життя
Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, що живуть із нами й серед нас. А будинок Мелехових став нашим рідним будинком. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли створити вогнище, де завжди буде тепліти вогник любові, що не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати й любити й куди він обов’язково повернеться
(1 votes, average: 5,00 out of 5)