Жіночі образи у романі Толстого “Війна і Мир”
Роман “Війна й мир” спочатку був задуманий автором як роман про декабриста, що вертається в 1856 році з посилання. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше розумів, що, не розповівши про саме повстання й ще глибше – про війну 1812 року, не можна написати роман на необхідному для масштабів такого задуму рівні. Так задум письменника поступово трансформувався, заглиблювався, і результа – тім його з’явилося створення грандіозної епопеї. Це оповідання про подвиг російського народу, про перемогу народного духу
На сторінках роману й особливо в другій частині епілогу Толстой говорить про те, що дотепер вся історія писалася як історія окремих особистостей, як правило, тиранів, монархів, і ніхто дотепер не замислювався над тим, що є рушійною силою історії. По думці Толстого – це так зване “ройовий
Війна 1812 року стала рубежем, випробуванням для всіх позитивних героїв у романі: князя Андрія, що почуває незвичайний підйом перед Бородінським боєм, віру в перемогу; Пьера Безухова, всієї думки якого спрямовані на те, щоб допомогти вигнанню загарбників – він навіть розробляє план убивства Наполеона; для Наташи, що віддала підводи пораненим, тому що не віддати їх було не можна, не віддати було соромно й паскудно; для Пети Ростова, що приймало участь в воєнних діях партизанського загону й загиблого в сутичці з ворогом; для Денисова, Долохова, навіть для Анатоля КурагинО. Всі ці люди, відкинувши особисте, стають єдиним цілим, беруть участь у формуванні всенародної волі до перемоги. Ця воля до перемоги особливо яскраво проявляється в масових сценах: у сцені здачі Смоленська (згадаємо купця Ферапонтова, що, піддавшись якійсь невідомій, внутрішній силі, велить все своє добро роздати солдатам, а що не можна винести – підпалити); у сцені підготовки до Бородінського бою (солдати надягли білі сорочки, як би готуючись до останньої сутички), у сцені бою партизан із французами. Тема партизанської війни займає особливе місце у романі. Товстої підкреслює, що війна 1812 року дійсно була народної, тому що сам народ піднявся на боротьбу із загарбниками. Діяли вже загони старостихи Василисы Кожиній, Дениса Дисидентко.
Створюють свої загони й герої роману – Василь Денисов (прототипом якого саме й з’явився Д. Дисидентка) і Долохов. Силу жорстокого, не на життя, а на смерть протистояння Толстой визначає як “дрюк народної війни”: “Дрюк народної війни піднялася з усією своєю грізною й величною силою, і, не запитуючи нічиїх смаків і правил, з дурною простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала”.
У романі “Війна й мир” Толстої малює багато жіночих образів. Наташе Ростовой, однієї з улюблених героїнь автора, Марье Болконской, до якої Толстой ставиться з такою ж теплотою й симпатією, протипоставлена гарна, розбещена й патологічно дурна княгиня Элен Курагина, що втілила в собі всю скверну столичного суспільства, княгиня Друбецкая – мати-квочка, юна “маленька княгиня” Ліза Болконская – ніжний і скорботний ангел. Менше місця відведено у романі Вірі Ростовой, Соні – вихованці сім’ї Ростових і інших жінок, які відіграють епізодичну роль. Відношення Толстого до всіх жінок досить своєрідне. Це помітив Горький, коли писав про Толстого; “Найбільше він говорив про Бога, про чоловіка й жінку.
До жінки, на мій погляд, ставився непримиренно вороже й любить карати її, – якщо вона не Кити й не Наташа Ростова, жінка є істоту обмежене…” Так, Толстой дійсно любив свою героїню Наташу Ростову. Її образ найбільше повно розкритий у романі. Хто ж така Наташа Ростова? Коли Марья Болконская попросила Пьера розповісти про Наташе, той виявився в тупику: “Я рішуче не знаю, що це за дівчина. Вона чарівна. А отчого, я не знаю. От усе, що можна сказати про неї”. Наташу зовсім не цікавить інтелектуальне життя й суспільні інтереси. Не можна навіть чи сказати розумна вона, “вона не вдостоює бути розумної”, як у тій же бесіді із князівною Марьей виразився Пьер. Але вона дивним образом впливає на моральне становлення й розумове життя князя Андрія й Пьера. Для Наташи не існує складного питання про зміст буття, над яким замислюються і який намагаються вирішити Андрій і Пьер. Але це питання вона вирішує як би між іншим самим фактом свого існування. Після зустрічі з Наташей різко міняються погляди Андрія на життя. Наташа завжди мила, прекрасна. Перебуваючи поруч із іншою людиною, вона зціляє й обновляє його, і ніхто не може зрозуміти, яким образом це в неї виходить. Наташа, не підозрюючи про те, визначає суспільне поводження людей – така її роль у житті князя Андрія й Пьера.
Своїм поводженням Наташа відриває людей від усього помилкового, сприяє їхньому об’єднанню на якійсь загальній основі. Навіть Друбецкого притягає сила, що виходить від Наташи. Твердо що спочатку збирався дати зрозуміти Наташе, що связывавшие їх ніколи, зовсім ще в дитинстві, відносини не можуть відновити, Борис знаходить зовсім не ту Наташу, що він знав раніше. Тепер він уже не може не бачити її, рідше буває в Элен, їде як у тумані, не знаючи, чим це може скінчитися, і зовсім заплутується. Наташа щиро любить Андрія Болконского, повертає його до життя. Епізод з Анатолем Курагиным не більш, ніж помилка. Чиста її душа не могла побачити фальші цієї людини, тому що вона не могла допустити нечисті помисли в інших людей. В епілозі ми бачимо щасливу Наташу. Товстої малює її люблячою й коханою дружиною й турботливою матір’ю й сам любується цією її новою роллю. Також улюбленою героїнею Толстого є князівна Марья Болконская. Лагідна й ніжна князівна Марья виховувалася без матері, батько, хоча й безумно любив дочку, пред’являв до неї підвищені вимоги. Проте вона завжди лагідно зносила капризи й причіпки батька, ніколи не суперечила йому й не вважала покарання несправедливими. Покірність і релігійність, над якою жартував батько, сполучаються в ній зі спрагою простого людського щастя.
Її покірність – покірність дочки, що не має ніякого морального права судити свого батька. Але в той же час – це сильна й мужня натура з розвиненим почуттям власного достоїнствО. Саме це почуття допомогло їй виявити необхідну твердість, коли до неї посватався Анатоль Курка-Гин. Марья жадає щастя, але вона не може вийти заміж за нелюбимого. Таку ж силу духу проявляє Марья, коли ображають її патріотичні почуття. Вона навіть заборонила пускати до себе компаньйонку-француженку, довідавшись, що та пов’язана з ворожим командуванням. Про багатство її внутрішнього миру говорить її щоденник, присвячений дітям, і її вплив, що облагороджує, на чоловіка. Товстої з любов’ю описує “променисті очі”, які роблять прекрасним її некрасиву особу. Князівна Марья – глибока й щира натура, їй, як і Наташе, далекі дріб’язковість, заздрість, фальш, лицемірство. Її щиросердечна м’якість, внутрішня шляхетність збудили в Миколі Ростову щиру любов. М’якість Марьи благотворно позначається на їхньому сімейному житті. В образах Наташи Ростовой і Марьи Болконской Толстой відображає типові риси кращих представниць дворянського середовища XІX століття.
Якщо Наташа й Марья гарні внутрішньою красою, то Элен Курагина дуже гарна зовні, але в її красі немає піднесеного, вона збуджує гидливість. Элен егоїстична й тому у всіх своїх діях керується тільки власними примхами. Элен дійсно гарна зовні, але виродлива душевно, вона нерозвинена й вульгарна, Элен прекрасно усвідомлює свою красу й знає, як вона діє на інші. Так, нею любуються, але любуються лише як прекрасною й дорогоцінною річчю. Це вона використовує в особистих цілях. Згадаємо епізод, коли Элен зваблює ПьерО. Чи любила вона його? Навряд чи. Вона любила його гроші. Адже коли Пьер був всього-на-всього незаконнонародженим сином графа Безухова, їм мало хто цікавився із суспільства Элен і їй подібним. Тільки після одержання спадщини він став бажаним у всіх будинках.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)