Зарубіжна література. Реалізм і Модернізм
Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая
На зміну романтичному прийшов реалістичний спосіб відображення дійсності, що передбачав максимально достовірне висвітлення життєвих явищ у їхньому розвиткові, типових характерів, які діяли за досить типових обставин. Реалісти вважали, що навколишня буденність, попри всю її недосконалість, заслуговує на те, щоб бути предметом художнього пізнання. У творах цього мистецького напряму зникли яскраві соковиті барви краєвидів екзотичних країн, не було місця ілюзіям, фантастиці, ірреальному. Особливої значущості
Реалізм стимулював появу нових літературних жанрів: багатотомних епопей (“Війна і мир” Л. Толстого), романних циклів, об’єднаних єдиною назвою (“Людська комедія” О. де Бальзака), подальший розвиток отримав жанр новели.
Можна
Висновок. Не можна не помітити, що в історії світової культури зміна кожної мистецької доби відбувалася через заперечення однієї світоглядної домінанти іншою, що, у свою чергу, сприяло зміні естетичних домінант. Отже, двом естетичним домінантам, що утворюють опозицію, відповідають і певні естетичні домінанти, що також перебувають в опозиції одна до одної.
Мистецькі епохи та літературні напрями
Античність Ренесанс Бароко світоглядні домінанти Доба християнства Дуалізм ідеального і матеріального (з перевагою ідеального, що відбилося в утвердженні Теоцентричної моделі Всесвіту) Універсальний антропоцентризм (людина – центр Всесвіту) Ідеалізм (визнання сущого духу або ідеї як першооснови всього життя) Наївний матеріалізм (античний атомізм) Раціоналізм (віра у необмежену силу людського естетичні домінанти пізнання) “Християнський” псевдоромантизм або настанова на піднесення релігійних ідеалів “Античний” реалізм або настанова на піднесення самоціннос-ті людської особистості “Ренесансний” реалізм або настанова на гуманізм, інтелектуальний індивідуалізм Псевдоромантизм та “ренесансний” реалізм Просвітницький реалізм настанова на наслідування природи
Постановка такого запитання спонукатиме учнів до висловлення власних припущень, сприятиме підвищенню зацікавленості в подальшому дослідженні модерністських творів.
Відповідь на нього, що матиме характер наскрізного, формуватиметься поступово під час знайомства з творчістю різних митців-символістів, експресіоністів, футуристів тощо.
Модернізм – мистецький напрям, що прийшов на зміну реалізму. Його презентувало багато різних течій та напрямів, представники яких (письменники, поети, художники, музиканти, скульптори) виголошували власні гасла, видавали маніфести, наполягали на тому, що тільки їхнє мистецтво здатне висвітлити ті загальнолюдські ідеали, що стануть орієнтирами на шляху виходу з кризи абсурдного життя. Модерністи також вдавалися до формо – та словотворчості, до створення особливої системи умовності тощо. Якими ж були світоглядна і естетична домінанти нового мистецтва? Чому раптом реалізм з його настановою на правдиве відтворення дійсності перестав влаштовувати творчу інтелігенцію? На думку літературознавця Л. Єремєє-ва, “не реалізм прийшов у невідповідність із світоглядом сучасної людини, а… специфічно модерністське світосприйняття відчуло потребу у власному адекватному методі відображення. У реалістичному методі багато чого для митця-модерніста виявилося зайвим та непотрібним”.
Наприкінці ХІХ ст. у багатьох країнах світу атмосфера суспільного блага, правопорядку, моральності та доброчинності зазнала руйнівного впливу деструктивної стихії, яку неможливо було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба у промисловості, винищувальні імперіалістичні війни, соціальні революції тощо. Невпевненість у майбутньому, передчуття неминучих історичних і соціальних катаклізмів породжували неприйняття нової жорстокої моралі, песимізм. Одним з перших, хто висловився про причини таких суспільних і міжособи-стісних стосунків, зробив спробу довести думку щодо абсурдності людського життя, був німецький філософ Артур Шопенгауер. У роботі “Світ як воля і уявлення” він звертає увагу на людську беззахисність перед Всесвітом, на байдужість та егоїзм з боку світової волі до життя кожного індивіда (тварини або людини): “Подивіться на лісового равлика: без усяких знарядь для втечі, для оборони, для обману він є готовою здобиччю для всіх, хто захоче її мати. Подивіться, як риба безтурботно грає у ще відкритій сіті, як лінощі утримують жабу від утечі, що могла б її врятувати, як птах не помічає, сокола, що кружляє над ним, як вовк крізь чагарник пильно стежить за вівцями. Усі вони, безтурботні й необережні, простодушно бродять серед небезпек, які щохвилини загрожують їхньому існуванню. Отже, природа, без усіляких роздумів віддаючи свої унікальні організми не тільки у здобич сильнішим істотам, а й віддаючи їх на волю сліпого випадку… – природа говорить цим, що загибель індивідуумів для неї байдужа… З людиною вона поводиться не інакше…”8. Протягом багатьох років філософ намагався з’ясувати, хто взагалі керує земним життям, на чию допомогу можна розраховувати у хвилини розпачу, і, аналізуючи різні факти, запропонував своє бачення світобудови. На думку Шопенгауера, усім живим організмам властива воля до життя, тобто бажання будь-що вистояти в цьому жорстокому світі. Наявність такої волі добре демонструє світ тварин, де для всіх однаково актуальним є збереження свого роду і благополуччя. Залежно від того, наскільки тварина може ці прагнення задовольнити, бажання вижити надає їй почуття радості, суму, страху тощо. У людському суспільстві ця сама потреба (і співзвучна їй – знайти своє місце під сонцем) призводить до жорстокої боротьби конкурентів, класів, майнових станів. Витоки цієї боротьби сягають основ світобудови, бо, як вважає Шопенгауер, усім земним життям керує сліпа егоїстична Воля, дії якої не піддаються осягненню законами розуму: “Воля, що компрометує Розум, не має ані початку, ані кінця, вона абсурдна, і світ, одухотворений нею, позбавлений усілякого змісту”. Світ в уявленні філософа не тільки страшний, похмурий, він передусім абсурдний (згодом ця теза буде обгрунтована у працях філософів-екзистенціалістів – А. Ка-мю, Ж. П. Сартра та ін.).
Щодо сутності і значення загальнолюдської культури та уявлень про вищі цінності, то, на думку Шопенгауера, вони є лише набором міфів, які майстерно приховують прагнення егоїстичної волі. Отже, концепція видатного німецького філософа мала на меті обгрунтувати причини антигуманних методів збагачення, жорстокої колоніальної політики переділу світу, занепаду моралі та занедбання духовних цінностей, вона багато в чому змогла пояснити той песимізм, що охоплював як людину пересічну, так і представників буржуазії, дворянства, оскільки ніхто не відчував ані захищеності перед життям, ані впевненості у власному майбутньому. Намагаючись пояснити, як і завдяки чому людина може подолати абсурдність буття, “сховатися” від егоїзму світової волі, Шопенгауер підійшов до піднесення ролі людського інтелекту та внутрішнього духовного світу особистості. “Добра, помірна, миролюбна людина може бути задоволеною і в бідності, тоді як жадібного, заздрісного і злого не задовольнить жодне багатство. І для того, який постійно насолоджується своєю незвичайною, духовно багатою індивідуальністю, більшість насолод, до яких усі прагнуть, є цілком зайвими, навіть небажаними і тяжкими”9.
Згідно з концепцією іншого філософа, Анрі Бергсона, визначальна роль у науковому й художньому пізнанні світу (“абсолютному пізнанні”) належить не розуму з його властивістю осягнути лише “форму” предмета, а інтуїції, яка здатна допомогти з’ясувати внутрішній зміст усього, що оточує людину. Зважаючи на те, що наукове пізнання вимагає чіткої організації дослідження, подальшого обгрунтування висновків, яких дійшов дослідник, і не залежить від його суб’єктивних уподобань, Бергсон вважав, що лише інтуїтивне (або художнє) пізнання допускає наявність фантазії, вигадки і дає можливість “проникнути вглиб предмета” з метою з’ясування його сутності.
Проте не лише ці погляди вплинули на загальний розвиток культури кінця XІX ст. Особливого значення згодом набули концепції Ф. Ніцше, 3. Фрейда, К. Г. Юнга.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)