Задум роману Фадєєва “Молода гвардія”
З початку нападу фашистів Фадєєв працював із крайньою напругою сил. Як керівник Сполучника письменників. Як член ЦК партії. Як фронтовий газетяр і публіцист. Він не один раз виїжджав у передові війська, писав фронтові нариси. Двічі побував в обложеному Ленінграді й випустив целую книжку нарисів “Ленінград у дні блокади”.
Вся його літературна продукція цього часу не піднімалася, однак, над рівнем рядових газетних і журнальних публікацій. Треба думати, він і сам усвідомлював це. Але сил для творчих зльотів у нього не було. І коли в серпні
Негайно приступитися до роботи над книгою, що він уявляв собі як невелику документальну повість, йому
Виручило Фадєєва те, що в діяльності молодогвардійців було дуже багато загального з його власною підпільною діяльністю в 1918-1919 роках. Він читав і перечитував краснодонские матеріали, і пригадувалися йому події тих далеких днів, і особи друзів юності, і захват участі у великій справі, і гостре відчуття ризику, і страшний біль втрат. Багато чого із цього прямо ввійшло в роман “Молода гвардія”, що він став будувати на руїнах повести, коли після декількох місяців безперервної роботи відчув приплив творчих сил. А багато чого розчинилося в тім, що думають, почувають, переживають його юні герої й що він, природно, домисливал, оскільки ніякі документи цього відкрити йому не могли. Не менше, ніж спогаду юності, допомогло письменникові й те, що тепер він був вільний для творчості. Вільний від статей і від мовлень, від чергових фраз і закликів і відповідно – від постійного політичного нагляду з боку свого пильного внутрішнього цензора
При всім багатстві наданого Фадєєву матеріалу в ньому було чимало білих плям. Чому, як переконували документи ЦК ВЛКСМ і як говорили деякі краснодонци, провалилося партійне підпілля? Що з ним відбулося? Чому евакуація міста почалася з таким запізненням і супроводжувалася такою панікою, що багато видних керівників виявилися у владі ворога? Що перешкодило окупантам, які господарювали в місті сім місяців, налагодити видобуток украй необхідного їм коксівного вугілля, якщо молодогвардійці у відновленні шахт не брали участь і не могли його саботувати?
Використовуючи право письменника на художній домисел, Фадєєв знайшов не просто правдоподібні, а глибоко правдивим, підказаним всім досвідом першого років війни відповіді на питання, які залишалися для нього відкритими. І насамперед на питання про те, чому так багато трагічних помилок робили різного рангу керівники й на фронті, і в тилу, і на окупованої ворогом землі. У чернетках роману, які писалися, коштує ще раз підкреслити, без занадто строгої самоцензури, є й опису, і діалоги, і роздуму героїв, і сповіді, що ведуть до однієї й тій же думці: більшість цих керівників вільно або мимоволі, у силу обставин, у такій мері відірвалися від народу й народного життя, настільки втратили всякий зв’язок з ним, що й самі в нього не вірили й, у свою чергу, його довірою користуватися не могли. Особливо гостро ця думка виражалася в діалозі Шульги з Лізою Рибаловой (Єлизаветою Олексіївною Осьмухіній), у сповіді Шульги й Валько перед стратою, при описі паніки, у деяких визнаннях секретаря обкому Проценко.
До друкованого варіанта “Молодої гвардії” все це або не дійшло зовсім, або дійшло в сильно зм’якшеному й відретушованому виді. Але й того, що прорвалося в роман, виявилося досить, щоб через два роки після виходу його у світло партійна печатка піддало його розгромній критиці. Відтягнуло цю критику лише те, що партійним босам у цілому досить імпонував створений письменником образ покоління молодогвардійців – світлого, чистого, жадібного до знань, беззавітно відданого ідеалам революції. Не оцінити пропагандистського значення цього образа вони не могли
Як це ні парадоксально, покоління молодогвардійців в основі своєї дійсно було таким, яким з’являється у романі Фадєєва. Зрозуміло, ніякої заслуги “вождя народів” і його команди в цьому не було. Вони виховували донощиків і катів, фанатиків і фанфаристів. І якоюсь мірою превстигли в цій своїй виховній діяльності. Але переважна більшість молодей бути зобов’язано їм тільки наївній і сліпій вірі в праву справу революції й у те, що справа це успішно робиться
Виховували їх самі обставини реального буття. Дуже багато хто з них росли в найбідніших сім’ях, а в дитинстві своєму пережили й страшний голод, коли люди вимирали цілими селами. І кожний шажок до кращого життя, до відносного статку, що досягався каторжними зусиллями їх рідних, був для них станом прийдешнього благополуччя й щастя. Убогість зближала їхній один з одним, привчала вище всього цінувати дружбу. Вони сизмалу звикали до праці й до самостійності. А мимовільний побутовий аскетизм відшкодовували жадібним духовним насиченням: взахлеб читали книги, захоплювалися живописом і музикою, сперечалися, мріяли
У відомої фадеевской характеристиці цього покоління (“самі, здавалося б, непоєднувані риси – мрійність і дієвість, поле фантазії й практицизм…”) немає ні однієї фальшивої ноти. І головне достоїнство роману, бути може, дотепер не оцінене повною мірою, полягало в тому, що він відкрив це унікальне покоління й для сучасників, і для майбутнього читача
Закінчуючи “Молоду гвардію” у ті дні, коли вже йшла його публікація в “Комсомольській правді” і в журналі “Прапор”, Фадєєв писав із ще невідомої йому легкістю й внутрішньою волею. Здавши в грудні 1945-го в обидві редакції останні глави, він не утома випробовував, а незвичайний творчий підйом. У травні 1946 року він повідомляв дружині в одному з листів: “…я навигадував величезну кількість оповідань, дуже романтичних, з подоланням сил природи, з любов’ю, іноді з війною – і все про юних, молодих людей,- оповідань із чудесними назвами…”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)