Задум поеми “Кому на Русі жити добре”
На початку 60-х років приступає Некрасов і до роботи над добутком, що сам уважав справою свого життя, що, по власних словах автора, двадцять років збиралася по слівцю, – над поемою “Кому на Русі жити добре”. По суті ж, задум “Кому на Русі..”, одержав розвиток ще в одному напрямку. Ми маємо на увазі пошуки героя російського життя, що почасти реалізувалися в Грише Добросклонове. Це питання виявилося центральним і в історико-революційних поемах, присвячених декабристам: “Дідусь” і “Російські жінки”. Для Некрасова, що завжди
Тут і неможливість сказати в повний голос про революціонерів-сучасниках, і бажання представити їхньої справи не як випадкові, ізольовані епізоди, а в їхній історичній наступності, у національній традиції Поеми також відрізняє бажання осмислити події і їхніх учасників масштабно й узагальнено. Уже в коректурі письменник замінить первісний заголовок “Декабристки” на “Російські жінки”. Здійснені частини поеми зберігають більшу самостійність. У той же час художній і ідейний зміст кожної з них
Все це повертає нас до романтичної поеми 20-х років, до творчості не тільки Пушкіна тої пори, але й Рилєєва, до декабристської поезії. Так романтизм Некрасова, відтворюючи колорит збіглої епохи, всім своїм образним ладом, самою фактурою віршів служить реалізму. По-іншому написана “Княгиня Волконська”. “Бабусині записки” – так пояснив поет цю частину поеми.
Оповідання від першої особи визначив глибокий, задушевний ліризм оповідання й повідомив його особливу вірогідність особистого свідчення. Сама форма добутку – сімейні спогади – дозволила поетові з великою повнотою відтворити характер героїні, простежити неї життя
Сюжет розгортається як хронологічно послідовні події: рідний дім, виховання, заміжжя, боротьба за право виїхати в посилання до чоловіка-декабриста… – все це намальовано з побутовою й історичною вірогідністю. Той факт, що у фіналі “Княгині Волконській” відбувається зустріч Волконської із Трубецькой і нарешті їхнє побачення із засланцями, надає сюжетну завершенность обом поемам і добутку в цілому. “… Самовідданість, висловлена ними, – писав про декабристках Некрасов, – залишиться назавжди свідченням великих щиросердечних сил, властивій російській жінці..”. Страждання, самовідданість, великі щиросердечні сили – от що ріднить “величну слов’янку” Дар’ю й “мужичку” Марію Волконську. Нові тенденції проявляються в пізній ліриці Некрасова
Його лірика 70-х років більш, ніж коли-або, несе настрій сумнівів, тривоги, часом навіть песимізму. Всі частіше образ миру як селянського жизнеустройства витісняється образом миру як загального миропорядка. Масштаби, якими міряється життя, стають воістину глобальними. Пізню лірику поета проникає відчуття загального неблагополуччя й катастрофічності
У віршах з’являється прагнення до максимальної узагальненості, бажання осмислити мир у цілому й, як наслідок цього, – тяга до вичерпної афористичности, до всеохоплюючої формули:
Дні йдуть…
Всі так само повітря душен,
Старезний мир – на фатальному шляху…
Людина – до жаху бездушна,
Слабкому спасенья не знайти!
Відштовхуючись від конкретних вражень і фактів, поет спрямовується до філософського осмислення життя:
Страшний рік!
Газетне витійство
И різанина, проклята різанина!
Впечатленья крові й убивства,
Ви вкрай змучили мене!
Об любов! – де всі твої усилья?
Розум! – де плоди твоїх праць?
Жадібний мир лиходійства й насилья,
Торжество картечі й багнетів!
Цей рік готовить і для онуків
Семена розбрату й війни.
У світі немає святих і лагідних звуків,
Немає любові, волі, тиші!
Де ворожнеча, де боягузтво фатальна,
ЩоМстить – купаються в крові,
Стогін коштує над миром, не вгаваючи…
Відчуття “всесвітнього горя”, миру в цілому як миру “старезного”, страшного, свідомість безвихідності “фатального шляху” приводять до нових тенденцій у реалізмі поета. І тут Некрасов досягає величезної художньої сили…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)