Поема Кому на Русі жити добре як народна епопея

По жанрі “Кому на Русі жити добре” – поема. Вона схожа на древню епічну поему (остання складалася з народних лисичанських пісень і сказань) і найбільше нагадує епопею, що розповідає про події всенародно-історичного значення, таку, як “Іліада” і “Одиссея” Гомера. Тому “Кому на Русі жити добре” можна назвати народною епопеєю, або, по влучному виражениюп. Н. Сакулина, “Одиссеей” нового часу (П. Н. Сакулин “Н. А. Некрасов” М. , 1928).

По-перше, головною рисою епопеї нового часу є те, що вона втілює в собі долі народів,

сам історичний процес. Класичні епопеї пов’язані із зображенням війни, але національний характер може розкритися не тільки у війні, але й в епоху інших історичних подій, що зачіпають всі нації, – загальнонаціональних реформ і криз, революційних потрясінь, неясних часів У творі Некрасова описується переломний момент в історії Росії – 60-е роки XІX століття, скасування кріпосного права. Реформа 1861 року до межі загострила всі суспільні протиріччя й, таким чином, дозволила виявитися російському національному характеру у всій повноті – з усіма недоліками й достоїнствами. Важливість описуваної історичної події формулюється
в поемі так: Досить!

Кінчений з минулий розрахунок, Кінчений розрахунку паном! Сбирается із силами російський народ И вчиться бути громадянином… (“Бенкет – на увесь світ”) По-друге, для епопеї нового часу характерна широка, багатобічна картина миру, що включає багатоголосий хор героїв. Сюжет “Кому на Русі жити добре” будується на темі дороги: сім временнообязанних мужиків подорожують по Русі, зустрічаються з різними людьми, вислухують їхні оповідання про життя, притчі, легенди. Таким чином, наскрізна сюжетна лінія обростає безліччю закінчених, більш-менш докладних оповідань, які часто мають свій власний сюжет і композицію (життя Матрени Тимофіївни Корчагіної, Мізинка, Савелія, Якова вірного й т. д.). Поема по композиції схожа на мозаїку або клаптеву ковдру, що сли з різнобарвних шматочків матерії.

Тема поеми – найширше зображення народного життя післяреформеного періоду, що цілком відповідає епопейному опису. Автор припускав вивести в поемі всі шари російського суспільства, що доводиться суперечкою мужиків, що дає поштовх всій дії: Роман сказала: поміщикові, Дем’ян сказав: чиновникові, Лука сказав: попові. Купчине толстопузому!

– Сказали брати Губіни, Іван і Митродор. Старий Пахом потужив И мовив, у землю глядючи: Вельможному бояринові, Міністрові государеву, А Пров сказав: паную, (пролог) Поема залишилася незакінченої, хоча навряд чи епопея взагалі може бути закінчена. Вона в принципі нескінченна, тому що її тема – зображення національного характеру – невичерпна. Але селяни-мандрівники все-таки поговорили по душах і з поміщиком Оболтом-Оболдуевим, і з попом, зустрілися з “вельможним боярином” князем Утятиним.

В оповіданні про Єрмила Гирине діє купець Алтинников і піддячі на торгах, де продавався млин. Чиновники-Хабарники з’являються в житті Матрени Тимофіївни, коли розслідують справа про смерть її сина Демушки. По-третє, епопея нового часу містить глибокі філософські роздуми про долі миру, а поруч – інтимні переживання окремої особистості. Ідеєю поеми Некрасова (вона сформульована вже в заголовку) є міркування про людське щастя й подання щасливої людини.

Своє розуміння щастя висловлює кожний співрозмовник мандрівників і на прикладі власного життя доводить, що в нього-те щастя немає. Таке рішення проблеми щастя в поемі відповідало первісному задуму автора – показати, що скасування кріпосного права було проведено так невдало, що жодне стан не одержав вигід у результаті реформи. Однак протягом багаторічної роботи (з 1863 по 1877 рік) первісний задум Некрасова змінився: на перше місце в поемі вийшли проблеми народного життя й образи селян, тобто в остаточному виді “Кому на Русі жити добре” стала добутком про долю народу – народною епопеєю.

Безперечно, головне місце в поемі приділено образам людей з народу, зображенню народного життя у всьому її різноманітті. Селяни описуються декількома штрихами (глави “Сільська ярмонка”, “П’яна ніч”) і докладно (Єрмил Гирин), у масі (глава “Мізинок”) і як окремі особистості (Агап Петров із глави “Мізинок”, солдат Овсяников із глави “Бенкет – на увесь світ”), чоловіки й жінки (Матрена Тимофіївна), молоді (каменотес із глави “Щасливі”) і старі (дід Вавила з глави “Сільська ярмонка”). У добутку представлені селяни з високим людським достоїнством (староста Улас із глави “Бенкет – на увесь світ”), селяни-холопи (двірський Мізинок Іпат або лакей князя Переметьева), селяни-мудреці (Яким Нагой) і нікчемні ледарі (Климка Лавин із глави “Мізинок”), а також двірські кріпаки (Яків вірний) і селяни-хлібороби (вахлаки із глави “Бенкет – на увесь світ”). Головна ідея добутку (відповідь на питання “У чому щастя?

“) протягом майже всієї поеми тлумачиться із селянської точки зору. У мужиків-мандрівників є своє подання про щасливу людину. Щастя вони розуміють серйозно, тому сміються над бабою із глави “Щасливі”, що щаслива тим, що в неї вродилася гарна ріпа, або над холопом з “шляхетною хворобою”.

Щасливий, по поняттях мужиків, не повинен бути занадто богатим, але, звичайно, і не повинен бідувати; у нього міцне здоров’я, розумна й роботяща дружина, здорові й розумні діти. Цього від усього серця бажає Грише Добросклонову його хрещений – староста Улас: Дай боже тобі й срібла, И золотця, дай розумну, Здорову дружину. (“Бенкет – на увесь світ”) Крім того, щасливій людині необхідна чиста совість. Саме тому в “кандидати на щастя”, на думку мужиків, не проходить Єрмил Гирин. Зрештою мандрівники зустріли щасливого – Гришу Добросклонова.

Для юнака щастя – це не стільки сита й спокійна, скільки змістовна, нехай навіть коротке життя, присвячене високої мети. На побажання Уласа Гриша відповідає: Не треба мені ні срібла, Ні золота, а дай господь, Щоб землякам моїм И кожному селянинові Жилося привільно-весело На всій святій Русі! (там же) Селянське розуміння щастя, що укладається у формулу “спокій, багатство, честь”, у поемі заміняється народницьким. Питання про те, “кому живеться весело, привільно на Русі”, ставиться вже не для окремої людини, а як питання про всенародне щастя: чесна людина не може бути спокійний і щасливий, якщо бачить поруч із собою вбогість народу, несправедливі громадські порядки.

Народ і його життя в “Кому на Русі жити добре” зображується як би зсередини. Така точка зору характерна для фольклору, коли образ автора-оповідача практично зникає, поступаючись місцем оповідача й спостерігача самому народу (семи временнообязанним мужикам і їхнім співрозмовникам). Вся європейська й російська культура нового часу прагнула затвердити неповторність і цінність окремої особистості як автора, так і героя. Некрасов у своїй поемі зробив навпаки: відмовився від суб’єктивності авторського художнього сприйняття й, завдяки такому самоусуненню, створив народну епопею в буквальному значенні слова, аналогічну фольклорному добутку.

Отже, поему Некрасова можна назвати “енциклопедією народного життя”. Народності цього добутку полягає в тім, що основна увага автор приділяє зображенню селянства, як його окремих представників, так і селянського миру в цілому. У поемі виражається народний погляд і оцінка різних життєвих ситуацій. Головна проблема поеми – міркування про щастя – вирішується також у народному дусі, тому що народницький погляд є продовженням селянської точки зору на цю проблему.

По жанрі”Кому на Русі жити добре”є народною поемою-епопеєю, тому що в ній говориться про самі основні проблеми буття всіх націй. Некрасов дав найширшу картину життя післяреформеної Росії, в одному добутку зумів сполучити зображення недавнього кріпосницького минулого й сучасності, описати окремих представників всіх класів і станів російського суспільства (особливо ретельно – селян), з’єднати міркування про “вічні” філософських питаннях і переживання конкретної особистості. У поемі автор виявив себе як видатний художник-мислитель і патріот.

Образ Гриши Добросклонова і його пісні надають оптимістичне звучання всьому добутку






Патріотизм відповідальність за долю батьківщини.
Поема Кому на Русі жити добре як народна епопея