Юшка Платонова А. П
“Давно, у стародавній час, жив у нас на вулиці старий на вид людин. Він працював у кузні при великій московській дорозі… підручним помічником у головного коваля…” Підсліпуватий і слабосильний, він носив воду, вугілля, роздмухував хутра – словом, куди пошлють. Кликали його Юхимом, але люди називали його Юшкою.
Жив він на квартирі в коваля, годували його хлібом, щами й кашею. Платили йому й платня, щоб він купував собі цукор, чай і одяг. Але Юшка пив воду, а одяг носив довгі роки ту саму без зміни, чорну й закопчену від роботи.
Улітку
Ви, мабуть, любите мене!.. Отчого я вам усім потрібний?.. Почекайте, не треба мене торкати, ви мені в очі землею потрапили, я не бачу. Неслухняним дітям батьки говорили: “Виростеш – будеш такий, як Юшка”.
Дорослі люди теж кривдили Юшку, а напившись п’яними, навіть
І ще він думав, що його народ любить, тільки без поняття любить. У липні або серпні Юшка надягав на плечі торбинку із хлібом і йшов з міста. Він любувався небом, травою, цілував квіти й гладив дерева.
На природі його недуга – сухота – відступав. “Але щороку Юшка усе більше слабшав, тому йшло й проходило час його життя й грудна хвороба мучила його тіло й виснажувала його. У – одне літо, коли Юшці вже підходив строк відправлятися у своє далеке село, воно нікуди не пішов.
Він брів, як звичайно, увечері, уже затемна з кузні до хазяїна на нічліг. Веселий перехожий, що знав Юшку, посміявся над ним: – Чого ти землю нашу топчеш, боже опудало! Хоч би ти помер, чи що, веселіше стало б без тебе, а то я боюся скучити… – А чого я тобі, чим я вам заважаю!.. Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний, як і ти, без мене теж, виходить, не можна!
” Цей перехожий осерчал на Юшку, штовхнув його в груди. Той упав на дорогу – і більше не встав. – Помер, – зітхнув столяр.
– Прощай, Юшка, і нас усіх прости. Забракували тебе люди, а хто тобі суддя!.. До тіла померлі прийшли попрощатися з ним всі люди, старий і малі, весь народ, що знав Юшку, і потішався над ним, і мучив його при житті. Потім Юшку поховали й забули його. Однак без Юшки жити людям стало гірше.
Тепер вся злість і знущання залишалися серед людей і витрачалися меж ними, тому що не було Юшки, що сумирно терпели всяке чуже зло, жорстокість, глузування й недоброжелательство”, А через якийсь час у цю місцевість прийшла юна дівчина й розповіла, що Юшка (вона називала його Юхимом Дмитровичем) зовсім чужу йому сироту помістив у пансіон і раз у рік приходив до неї в Москву провідати її й приносив гроші, зароблені за рік. На цвинтар “дівчина припала до землі, у якій лежав мертвий Юшка, людина, що годувала її з дитинства, ніколи не евший цукру, щоб вона їла його. Вона знала, чим болів Юшка, і тепер сама закінчила ученье на лікаря й приїхала сюди, щоб лікувати того, хто неї любив найбільше на світі й кого вона сама любила всім теплом і світлом свого серця… З тих пор пройшло багато часу. Дівчина-Лікар залишилася назавжди в нашім місті.
Вона стала працювати в лікарні для сухотних, вона ходила по будинках, де були туберкульозні хворі, і ні з кого не брала плати за свою працю. Тепер вона сама вже теж зостарилася, однак як і раніше весь день вона лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих. І всі її знають у місті, називаючи дочкою доброго Юшки, забувши давно самого Юшку й те, що вона не доводилася йому дочкою”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)