Європейські просвітителі і Г. С. Сковорода
Вивчаючи західноєвропейську літературу доби Просвітництва в 9 класі, проводячи літературні паралелі, не можна не згадати в шкільній аудиторії ім’я великого українського просвітителя, філософа й письменника Григорія Савича Сковороди. Його світоглядні ідеї, висловлені у ряді літературних творів, філософських праць, були суголосними західноєвропейській думці XVІІІ ст., зокрема поглядам просвітителів на соціальну дійсність, людину і її природу та духовний потенціал, проблему можливого оновлення світу й утвердження ідеалів розуму і справедливості,
Так, слід наголосити на тому, що XVІІІ ст. вважають добою філософії, оскільки саме ця наука відіграла провідну роль у духовному житті європейських країн, у тому числі й України. Філософія визначила свідомість народу, входячи в усі сфери життя суспільства, впливаючи на соціальне й культурне тло епохи. Варто назвати імена провідних
Так, Джон Локк, рішуче відкидаючи теорію вроджених ідей Декарта, єдиним джерелом знань проголошував досвід, який відіграє велику роль у процесі формування людини. Е. Шефтсбері відстоював пріоритет морального начала, яке властиве людині від народження. Він стверджував “красу серця”, “красу почуттів”, “красу характеру” людини. Красу й добро вважав засобом духовного перетворення світу.
Багато в чому співзвучні і водночас самобутні ідеї знаходимо і в українського філософа, письменника Г. С. Сковороди, на чому наголошує вчитель. Його творчість учні також вивчають у 9 класі, тому під час лекції актуалізуємо їхні знання, поставивши запитання:
– Якими були погляди Г. С. Сковороди на людину і її природу?
Учні дають розгорнуту відповідь:
– На відміну від Д. Локка, який вважав людину і її розум чистою дошкою (ІаЬиІа газа), на якій досвід залишає свої письмена, Сковорода розглядав людську природу як звід добрих і одночасно злих начал, але закликав відкрити і розвинути у собі “царство Боже”. З цієї думки випливає теорія самопізнання і богопізнання. Великий український філософ закликав пізнати себе і віднайти в собі зародки доброчинності, інакше кажучи, відкрити царство Боже. Для цього слід, на його думку, віднайти згоду з Богом, і тоді набудеш душевного спокою, а отже, і щастя.
Перу Г. С. Сковороди належить посібник “Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії”. Дещо з нього слід навести на підтвердження вищезазначеного: “Ми не знаємо, де шукати Христа… Декотрі шукають його на блакитному небі, на сонці, на місяці, по усіх світах великого астронома Коперника. Нема його й там! Та де ж він?.. Янгол на се відповідає: “…ти його не знаєш і не бачив, бо не шукаєш у себе самого”. Царство Боже в нас самих. Щастя – у серці, серце – у любові, любов
– у законі Вічного.
Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя по Єрусалимах! …щастя дається усюди і завсігди даром. Воно не залежить ні від Землі, ні від неба. Що воно таке..? Се є Бог… Він і є наше щастя”.
Далі учні отримують завдання навести приклади з художніх творів Г. С. Сковороди на підтвердження цих думок. Учні цитують рядки зі збірки “Сад Божественних пісень”, провідні мотиви, ідеї якої пригадали вдома (домашнє завдання до цього уроку).
Скажімо:
Кто сердцєм чист и душею,
Не нужна тому броня,
Не нужен и шлем на шею,
Не нужна ему война.
Непорочность – то его броня,
И невинность – алмазна стена,
Щит, меч и шлем ему сам бог!
Где ж єсть оний толь прекрасний град? Сам ты град, з души вон выгнав яд, Святому духу храм и град
(“Чистий можеш буть собою”).
Поезія оспівує чистоту душі й серця, людську непорочність. Це найбільші чесноти людини, які надають їй твердої віри в Бога. Тому треба доглядати свій “сад” душі, не дати йому засохти.
Ідея сродної праці утверджується у байці “Бджола і Шершень”, де змальовуються невтомні бджоли, що постійно працюють, збираючи мед, і мають задоволення від того. Шершень же далекий від розуміння задоволення від праці. Він користується плодами праці інших, проводячи життя паразитичне. Автор стверджує, що праця має стати для людини природною потребою. Тільки тоді життя набуде сенсу і краси. У праці людина розквітає, а у безділлі деградує: “Нет мучительнее, как болеть мыслями, а болят мысли, лишаясь сроднаго дела. И нет радостнее, как жить по натуре. Сладок здесь труд телесний, терпенье тела и самая смерть его тогда, когда душа, владычица его, сродним услаждается делом. Или так жить, или должно умреть”.
– То в чому ж Г. С. Сковорода вбачав мету життя людини? – скеровує далі вчитель роботу класу.
– Метою життя людини є внутрішнє самопізнання. На думку вченого, почавши з самопізнання, людина обов’язково прийде до богопізнання, бо в кожній людині є Бог. І навпаки, пізнавши Бога, людина пізнає саму себе. Такий процес приводить людину до пізнання світу в цілому, законів вічності. Засобом досягнення високої мети є розум і віра, які й ведуть людину шляхом щастя й доброчесності, – відповідають учні.
Західноєвропейські просвітителі, надаючи першорядної ролі розуму, також вважали, що його ідеї здатні змінити людську натуру, а через неї – й увесь світ. Тому вони виступали за оновлення життя, утвердження нових ідеалів і цінностей, нових стосунків між людьми. Засобами поширення ідей розуму, здатних змінити світ і людину, просвітителі вважали літературу і мистецтво, які вчили мислити, впливали на почуття, формували свідомість нової людини. Це підтверджують твори Дж. Свіфта, Д. Дефо, Г. Філдінга. Скажімо, Д. Дефо у романі “Робінзон Крузо” втілив просвітницьку ідею активного ставлення людини до життя, пошуків шляхів його вдосконалення, перетворення.
Потрапивши на безлюдний острів, головний герой роману Робінзон не злякався і не зневірився. Він підкорив обставини власному розумові, борючись за існування. Письменник уславив мужність і працю героя, завдяки яким він не просто вижив, а й морально вдосконалився. Перебування на острові пробудило в героєві найкращі якості характеру – щирість, працьовитість, здатність бути природним, залишатись вірним собі у всіх діях, почуттях, бажаннях.
Таким чином, екстремальні умови стали не тільки критерієм визначення фізичної сили Робінзона, а передовсім моральних його якостей.
Далі розглянемо питання ставлення просвітителів до існуючої соціальної дійсності:
Повідомлення вчителя. Західноєвропейські просвітителі засуджували існуючий суспільний лад як нерозумний і були переконані в тому, що можна змінити життя (світ) на краще з допомогою ідей, просвіти людей, їх розумового розвитку й морального виховання. Тому в своїх творах письменники цієї доби критикували недосконалий суспільний лад, соціальнополітичні інститути і висували нові, розумні, засади перебудови суспільства.
Скажімо, Дж. Свіфт у всім відомому романіподорожі “Мандри Гуллівера” викрив соціальні порядки англійського суспільства, вади людей, засудив тогочасну науку, освіту, державний устрій, ствердивши необхідність пошуків шляхів розвитку суспільства та вдосконалення духовної природи людини. Свіфт не просто засуджує короля, міністрів, існуючі партії торі і вігів, а й дає поради, пропонує реформи, аби просвітити людей і поліпшити умови їхнього життя й саме життя. Письменник вірив у можливості людей віднайти в собі сили піднестися до духовних ідеалів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)