Сковорода Григорій Савович – видатний філософ, просвітник

Сковорода Григорій Савович (1722-1794) – видатний філософ, просвітник. Філософське вчення базується на ідеї “трьох світів” начал: макрокосму (Всесвіт), мікрокос му (людина) і світу символів (Біблія), що пов’язує перші два начала. Макрокосм складається із численних світів, першоосновою його є чотири елементи – вогонь, повітря, вода і земля. Мікрокосм є основою філософської системи Сковороди. Свого справжнього вияву, власне людського буття людина набуває не з появою тілесності з її чуттєвими властивостями, а лише за умови осягнення нею

невидимості, глибинних внутрішніх духовних джерел. Тому принцип “пізнай себе” проходить крізь усі його філософські твори. Сковорода постійно повторює: “побач самого себе”, “слухай себе”, “поглянь у себе самогон.

У духовному самопізнанні філософ вбачав ключ до розкриття таємниць буття світу і самої людини: “Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря – повинен спочатку виміряти себе”. Світ символів – це Біблія, яка допомагає людині пізнати в собі Бога. Біблія, на думку філософа, “є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками”.

Кожен

із названих світів, у свою чергу, складається з “двох натур”: зовнішньої (видимої) і внутрішньої (невидимої). Видимий світ – це світ створений, матеріальний. Сковорода називає його по-різному: “матерія”, “стихія”, “земля”, “плоть”. Він – лише бліде відображення невидимого світу, який є реальним. Невидимий – це Бог, дух, вічність. Він є вічною і незмінною першоосновою всього існуючого. Обидва світи невід’ємні, взаємопов’язані. З того, що в усьому сущому існує два єства – невидиме і видиме, Сковорода робить висновок про неможливість зникнення чи загибелі чого-небудь. Людина має двоїсту природу, й така її природна сутність абсолютна. У пізнанні, осягненні невидимого світу через видимий філософ вбачав сенс людського існування.

Сковорода створив власну етико-моралістичну, Етико-гуманістичну систему розуміння людини з центральною ідеєю “внутрішньої” людини, єством якої є Бог. Тож пізнати Бога – значить пізнати самого себе, служити самому собі. Філософ відстоював ідеал “нерівної рівності”, який передбачав для кожної людини її власний життєвий шлях. Критерієм морального вибору є “спорідненість” людини з тим чи іншим типом поведінки.

Григорій Савович обгрунтував концепцію “спорідненої праці”, важливість для людини займатися справою, що повністю відповідає її природним нахилам і здібностям. Тільки за таких умов праця буде не лише засобом забезпечення матеріального існування людини, а й формою її духовного самоствердження, а отже, й справжнього щастя. Саме щастя вбачав філософ у чистоті сердечній, у рівновазі духовній, утверджуючи це своїм власним життям.






Лист до лесі українки.
Сковорода Григорій Савович – видатний філософ, просвітник