Яка роль образа Репетилова в комедії Горе від розуму?
Репетилов з’являється в п’єсі останнім: він приїжджає на бал до Фамусову саме тоді, коли всі гості вже роз’їжджаються по будинках. Вийшовши на сцену, він говорить майже без угаву й за двадцять мінут устигає розповісти історію свого життя, описати свої нинішні заняття, своїх приятелів. Ледь побачивши Чацкого, Репетилов кидається до нього зі словами: “Серцевий друг! Люб’язний друг!
” (ІV, 4). Втім, так само радісно він привітає й Скалозуба, і інших гостей, які по черзі з’являються в парадних сінях фамусовского будинку Дуже незабаром
Тут він превстиг – женився на дочці важливого чиновника, але тесть, боячись докорів і сімейності, не став допомагати Репетилову в кар’єрному росту. Цей поворот у своєму житті сам Репетилов описує в такий спосіб: И я в чини б ліз, так невдачі зустрів, Як, може бути, ніхто й ніколи. (ІV, 5) И відставці Репетилов живе так само привільно, як і Фамусов, щоправда, віддається розвагам (обідам, балам, картам) з більшою пристрастю, що відповідає віку й невгамовній енергії цього героя: Сам марило ціле століття обідом або балом!
Про дітей забував! Обманював дружину! Грав!
Програвав! в опіку взятий указом. Танцівницю тримав! і не одну: Трьох разом! Пив мертву!
Не спав ночей по дев’яти! (ІV, 4) Отже, перша функція образа Репетилова ясна: він – невід’ємна частина фамусовского суспільства. Однак у п’єсі вже були показані найрізноманітніші представники фамусовской Москви, тому поява на сцені порожнього марнотратника життя Репетилова не додає нічого нового до портрета фамусовского суспільства. Щоб не стати простим повторенням інших героїв, Репетилов повинен продемонструвати не тільки типові риси представника фамусовского суспільства, але й індивідуальні: показне вільнодумство й порожнє фразерство.
Так виникає друга функція образа Репетилова – довести, що гучні виступи представників фамусовского суспільства проти сучасних порядків не що інше, як гра в лібералізм. Знаменита фраза Репетилова: “Шумимо, братик, шумимо” (ІV, 4), – цілком перегукується зі словами Фамусова про московських дідків, які люблять покритикувати уряд для годиться, тобто так, щоб нічого не мінялися: А наші дідки?? – Як їх візьме запал, Засудять про справи, що слово – вирок, – Адже стовпові всі, у вус нікого не дмуть; И про уряд інший раз так тлумачать, Що якщо б хто підслухав їх…
Лихо! Не те, щоб новизни вводили, – ніколи, Урятуй нас Боже! Немає.
А причепляться До тому, до сему, а частіше никнув чому, Посперечаються, пошумят і… розійдуться. (ІІ,5) Якщо Фамусов розповідає про засідання московських лібералів загалом, те Репетилов, будучи саме цим самим московським базікою – лібералом, докладно описує збори, у яких сам бере участь. “Секретнейший сполучник” улаштовує “таємні сходки” по четвергах в Англійському клубі (!
), відомому всій Москві. Члени “сполучника” під стать Репетилову: англоман князь ГриГорей веселить соратників жартами, Євдоким Воркулов співає, брати Лев і Борис нічого не роблять, Удушьев пише статті “Уривок”, “Щось” для журналів, а проводир всієї цієї компанії (знаменитий у Москві картковий шулер і дуелянт) натхненно говорить про чесність (!). Всі ці гідні добродії люблять обговорювати й інші “важливі матерії”, наприклад: діяльність палати народних депутатів, достоїнства й недоліки суду присяжних (обоє цих державних органа в принципі неможливі при абсолютизмі), вільнолюбне творчість Дж. Г. Байрона, а в перервах між подібними дебатами, коли їх відвідує натхнення, складають водевілі: Репетилов “невзначай народить каламбур”, інші підхоплять И разом, глядь, водевильчик зліплять, Інші шестеро на музику кладуть, Інші ляскають, коли його дають.
(ІV, 3) Більше отрутну карикатуру на офіційних лібералів важко намалювати! Третя, напевно найважливіша, функція образа Репетилова полягає в тому, що він є своєрідним “кривим дзеркалом” головного героя комедії – Чацкого. Людина, що смотрится в криве дзеркало, бачить карикатуру на себе: риси його особи й фігури в кривому відбитті спотворюються, зменшуються, викривляються. Цей ефект використовується й у художній літературі: поруч із головним героєм міститься другорядний, котрий оттеняет деякі риси характеру головного.
Чацкий у порівнянні з Репетиловим виглядає серйозною людиною, його переконання – глибокими й продуманими А Репетилов не має власних переконань і легко повторює чужі думки. Як і інші персонажі п’єси, він одержує “мовець” прізвище, утворену від латинського дієслова repetere, що значить “повторювати”. Репетилов бовтає, бездумно перескакуючи з однієї теми на іншу. Наприклад, він нещадно лає себе: Лай мене, я сам кляну своє рожденье, Коли подумаю, як час убивав! (ІV, 4) “Убивати час” – це стійкий зворот, що значить “займатися якою-небудь марною, випадковою справою”.
Думка Репетилова чіпляється за слово “час”, і в наступній фразі він запитує Чацкого вже про конкретний час: “Скажи, котра година? “. Точний час знадобився йому тому, що він раптом (раз вуж спізнився на бал) придумав з’їздити разом із Чацким у клуб на засідання “секретнейшего сполучника”. Але до того, як запропонувати Чацкому цю поїздку, він мимохіть згадав про якійсь книзі, згадав свій колишній розгульний спосіб життя й під кінець розписав своє нинішнє життя-буття – діяльність в “секретнейшем сполучнику”. Однак образ Репетилова підкреслює не тільки сильні, але й слабкі риси характеру Чацкого: адже Грибоєдов у комедії висміює як представників фамусовского суспільства, так і головного героя, зближаючи його з пустомелею Репетиловим. Обоє подібним образом з’являються на сцені.
Чацкий вбігає до Софії зі словами: Ледве світло – вуж на ногах! И я в ваших ніг. (І, 7), А Репетилов, будучи, видимо, злегка весело, буквально падає “із всіх ніг” у сінях фамусовского будинку (ІV, 4). Фамусов говорить Скалозубові, рекомендуючи Чацкого: … славно пише, перекладає (ІІ,5) Правда, більше про ці інтелектуальні заняття головного героя ніхто не згадає: чи те представники фамусовского суспільства не знають про їх, чи те не вважають серйозними.
Репетилов теж пише-складає разом із приятелями по Англійському клубі… водевілі (ІV, 4). Обоє героя надзвичайно балакучі. Активне бажання Чацкого обов’язково висловитися по всіх важливих і неважливих питаннях перед Фамусовим або перед гістьми на балі (перед глухими дідками, дурними князівнами, лицемірним Молчалиним ит.
Буд. ) непробачно, на думку Пушкіна, і смішно. Здається, що драматург не випадково зближає висловлення Чацкого й Репетилова. Наприклад, вони обоє лають бали як порожнє времяпрепровождение. “Що нового покаже мені Москва?
Учора був бал, а завтра буде два” (1,7), – зневажливо говорить Чацкий. І Репетилов повторює практично ту ж думку: Що бал? братик, де ми всю ніч до біла дня, У приличьях сковані, не вирвемося з ярма…
(ІV, 4) При цьому обоє їздять на бали. Ще приклад зближення – обоє поблажливо дивляться на власні невдачі по службі. “Чини людьми даються, А люди можуть обмануться” (ІІІ, 3), – заявляє Чацкий, а Репетилов вторить йому: “Тьфу! служба й чини, хрести – душі митарства” (ІV, 5). Нарешті, обоє їдуть із будинку Фамусова, произнеся дуже схожі фрази.
Ніхто з гостей, з якими Репетилов зштовхнувся в сінях, не побажав з ним побалакати, тоді він наказує лакеєві: Куди тепер направити шлях? А справа вуж іде до світанку. Мабуть, саджай мене в карету, Вези куди-небудь. (ІV, 9) Чацкий, ображений наклепом фамусовского суспільства й поводженням Софії, теж згадує про карету, щоб виїхати без оглядки куди-небудь із Москви.
Підбиваючи підсумок, варто підкреслити два важливих моменти, що стосуються образи Репетилова. По-перше, цей образ разом з іншими діючими особами комедії створює яскравий портрет фамусовского суспільства, що протистоїть вільнодумцеві Чацкому. Характер Репетилова й цілком реалістичний, тому що з’єднує в собі безліч разнихчерт, властивій людині: Репетилов одночасно дурний, ветрен, довірливий, ледачий, добродушний, балакучий і т. д.. Те, що Грибоєдову вдалося створити такий складний характер для епізодичної особи, говорить про високу майстерність драматурга. Це ж відзначив і Пушкін у своєму відгуку про “Гору від розуму”.
По-друге, у порівнянні з Репетиловим більш повно охарактеризований Чацкий. Репетилов стає як би “кривим дзеркалом”, що під кінець п’єси драматург приберіг для головного героя й через такий прийом розкрив своє відношення до нього, іншими словами, драматург використовує пародійне зниження образа Чацкого. Балаканина Репетилова підкреслює серйозність Чацкого, але в той же час ці два персонажі комедії схожі: Репетилов тріскотить без угаву про усім на світі, а Чацкий висловлює свої передові переконання перед Фамусовим, Скалозубом і т. д. Зрозуміло, що розумну проповідь головного героя в будинку Фамусова ніхто не почує. Тоді навіщо всі ці натхненні монологи?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)