Роль третьої дії в комедії “Горі від розуму”

Комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму” була першим реалістичним добутком у російській літературі. Їй було призначене довге життя, тому що автор підняв у ній проблеми, що хвилювали людей незалежно від епохи, у яку вони жили. Так, проблема розуму й божевілля, суспільні проблеми, боротьба “століття нинішнього” з “століттям минулої” існують і в наші дні

Грибоєдов прагнув показати російське суспільство 20-х років XІX століття в період підйому суспільного руху. Він описав людей, які хотіли відгородити себе від реального життя

й існувати за зразком і подобою своїх батьків. А тих, хто не бажав випливати за ними, вони нарікали божевільними

Роль третьої дії в п’єсі дуже важлива не тільки з композиційної точки зору, але і як кульмінація суспільного конфлікту – зіткнення “століття нинішнього” з “століттям минулої”. Тут же ми можемо в особах побачити фамусовское суспільство

, ЩоПрийшли на танцювальний вечір у будинок Фамусова були: Скалозуб, що постійно відпускає плоскі жарту, що, будучи представником військового стану, поставив перед собою головну мету – не захищати Батьківщину, а добути чин генерала (“Мені тільки б дісталося

в генерали”) Молчалин, що, будучи “безрідним”, але “діловим”, у всім потурає Фамусову і його оточенню, за що ті прощають йому його незнатність; князь Тугоуховский із дружиною й шістьома дочками, що вважає глухоту єдиним недоліком; Репетилов, що є як би відбиттям у кривому дзеркалі передової молоді 20-х років XІX століття, а також Горичи, Хрюмини, Хлестова, добродії N і В.

Гості розважаються, танцюють, але під цією маскою веселощів ховається користь. Насправді, приходячи на вечір, вони сподіваються знайти або скласти вигідну партію, зав’язати знайомство, знайти заступництво. Вони у всім шукають особисту вигоду, лицемірять, а щирість уважається дурним тоном або навіть божевіллям

Суспільство не бажає чути правду, тому що в ній воно бачить погрозу своєму спокою

Представники цього суспільства бажають жити так, як жив Максим Петрович, “вельможа у випадку”. Для них він являє приклад глибокого розуму. Адже він зміг, здавалося б, зовсім програшну ситуацію перетворити у виграшну, “упав так так, що ледве потилиці не пришиб”, домігшись у результаті розташування імператриці. На думку людей фаму-совского суспільства, жити треба так, а не інакше.

Чацкий намагається достукатися до них, але вони обгороджують себе від нього, оголосивши божевільним. Для них так легше, до того ж з’явився привід для плітки, що, почавшись із безневинного висловлення Софії “От, знехотя з розуму звела”, дійшла до того, що навколишні вирішили, що головного героя треба побоюватися як соціального безумця. Тепер можна не обертати уваги на його мовленні, у яких він викривав московське суспільство. Навіщо слухати божевільного?

А ні про що не підозрював Чацкий продовжує міркувати про насущні життєві проблеми. Центральним у третій дії є монолог головного героя про “французика з Бордоіль”. У ньому він викриває російське суспільство, що у всім намагається наслідувати іноземному. Воно схиляється перед приїжджими з Європи, які в себе на батьківщині вважаються звичайними людьми й нічого особливого із себе не представляють, у Росії ж вони чи ледве не боги. Чацкий дивується, наскільки дворянське суспільство віддалилося від народу. Він призиває не копіювати іноземців, “щоб розумний, бадьорий наш народ хоча б по мові нас не вважав за німців”. З європейської культури можна запозичити найважливіше й потрібне, але не всі підряд. На думку Чацкого, було б краще “хоч у китайців би… трохи зайняти премудрого в них незнанья іноземців. Але фамусовское суспільство висміює його погляди, для цих людей ближче звертання “мадам і мадемуазель”, чим “пані”.

У всій п’єсі й безпосередньо в третій дії присутнє мотив глухоти. Люди не хочуть слухати Чацкого, їм набагато більше по душі вести бесіду з “французиком з Бордоіль”. Сама свідомість того, що він іноземець, вселяє впевненість у його неабиякий розум, упевненість у те, що його варто послухати, хоча насправді в нього “п’ять, шість найдеться думок здорових і він насмілиться їх гласно повідомляти”.

Читаючи комедію Грибоєдова “Горі від розуму”, ми можемо побачити всю бідність внутрішнього миру героїв, а виходить, і всього московського дворянського суспільства 20-х років XІX століття, всю їхню обмеженість, незважаючи на якусь освіченість

Більшість представників цього суспільства дивляться на життя, постійно обертаючись назад. Вони не хочуть заглянути в майбутнє, їм набагато більше по душі жити минулим

Незвичайний цей конфлікт “Горя від розуму” закладений у сюжеті комедії. Перша дія являє собою експозицію конфліктного розвитку. Перші 5 явищ цієї дії малюють досить докладну картину життя Фамусова й Софії до приїзду Чацкого, тим самим підготовляючи тло, на якому потім з наростаючою силою розів’ється майбутній конфлікт. Ми довідаємося про любов Софії до Молчалину, що ховається від Фамусова, і про вдаване відношення Мовчазна до Софії (оповідання Лізи про тіточку й молодого француза). 9-е явища – зав’язка любовної інтриги, пов’язана із приїздом закоханого в Софію Чацкого. Особистий конфлікт служить одночасно проявом і суспільним конфліктом, що вгадується в сатиричних репліках Чацкого про московські вдачі (уже в 7-м явищі Софія зауважує: “Гоненье на Москву. Що значить бачити світло!”). Зав’язка суспільного конфлікту й ускладнення особистої лінії ставиться до 2-му яв – лению другі дії, у якому Чацкий сватається, одержує відмову через свого несумісний з підвалинами фамусовского суспільства способу життя, відбувається пряме зіткнення з Фамусовим по питанню про вдачі (монолог Фамусова “От те-те, всі ви гордії!..”‘ і відповідь Чацкого монологом “И точно, почало світло дурніти…”). Так здійснюється природний перехід з конфлікту особистого на конфлікт суспільний. Протистояння Чацкого й Фамусова досягає розжарення в монолозі Фамусова “Смак, панотець, відмінна манера…” і у відповіді Чацкого: “А судді хто?..” Цей монолог Чацкого підтверджує неможливість примирення між героєм і суспільством. У третій дії відчуження Чацкого підсилюються, його відносини із Софією не поліпшуються. Особистий конфлікт ускладнюється пліткою Софії про божевілля Чацкого, і тільки в 13- 14-м явищах четвертої дії наступає розв’язка особистої інтриги. Суспільна ж лінія боротьби Чацкого з московським суспільством так і не завершується нічим у п’єсі. Фінал “Горя від розуму” залишається відкритим. “Комедія дає Чацкому “мильон роздирань” і залишає, очевидно, у тім же положенні Фамусова і його братії, у якому вони перебували до цього, нічого не говорячи про наслідки боротьби”.

О. С. Грибоєдов створює добуток, у якому заявляється “енергический протест проти мерзенної расейской дійсності”. Конфлікт комедії О. С. Грибоєдова не просто незвичайний, він своєрідний, оскільки відбиває внутрішні протиріччя, що існували в російському суспільстві в першій чверті XІX століття. Поряд з ним у комедії присутня любовна лінія, що грає важливу роль: любовна драма Чацкого стає вираженням ідейної самітності героя. Таким чином, своєрідність конфлікту цього, за словами А. А, Блоку, “нерозгаданого до кінця” у добутку О. С. Грибоєдова складається в тісній взаємодії суспільної й особистої ліній, кожна з яких виглядає в п’єсі нетрадиційно. О. С. Грибоєдов переосмислює колишні зразки й створює новаторську комедію, інтерес до якої не пропадає із середини XІX століття, коли Чацкий став сприйматися як єдиний позитивний герой у росіянці драматургії.






Цінності вічні чи минущі.
Роль третьої дії в комедії “Горі від розуму”