Як зображується Москва в повісті Собаче серце?
Велика істина, і вона восторжествує. Книга Ездри, ІІІ:12 По жанрових ознаках “Собаче серце” є соціально-філософською сатиричною повістю з елементами фантастики. Така жанрова своєрідність показує, наскільки глибоко по змісту це невелике по обсязі добуток. Тема повести на перший погляд сама пересічна – зображення сучасної письменникові радянської реальності, а точніше, непівської Москви середини 20-х років XX століття.
Булгакова не обурюють елементи капіталізму, що з’явилися в радянській дійсності завдяки новій економічній політиці,
У другій частині дається опис квартири Преображенський від імені автора И пес, і автор не розділяють ентузіазму тих громадян, які вважають, що життя в Республіці Рад налагоджується з кожним днем. В. В. Маяковський, як відомо, дуже пишався своїми оптимістичними агітками на злість дня. Зокрема, йому належать знамениті рекламні вірші, що призивають не купувати продукти “ніде, крім як у Моссельпроме”. У булгаковській повісті ці вірші приходять на розум голодному дворнязі Кульці: йому дуже сподобався захід ковбаси з рубаної кобили із часником і перцем, що він, однак, не радить їсти багатому панові (Преображенському): “Для чого вам гнилий кінь? Ніде крім такої отрути не одержите, як у Моссельпроме” (І). Скільки не рекламуй радянські товари, вони зроблені з рук геть погано.
Свідчення цьому – випадок з пацієнтом професора Преображенський, що пофарбував волосся вітчизняним засобом і получилшевелюру приємного зеленого кольору (ІІ). Кішки, яких так старанно виловлює по Москві завідувач підвідділом очищення МКХ Кульок, “на польти підуть, з них білок будуть робити на робочий кредит” (ІX). В. В. Маяковському, що працював в “Вікнах РОСТУ”, належить ще одна “плакатна” фраза-гасло, що обіграється в повісті – “Розруха – триклята баба”.
Коли доктор Борменталь намагається загальною розрухою виправдати зникнення калош і парового опалення в Калабуховском будинку, Преображенський прямо-таки “скипає” від обурення: “Що таке ця ваша розруха? Баба із ключкою? Відьма, що вибила всі стекла, згасила всі лампи? Це от що: якщо я, замість того щоб оперувати щовечора, почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха (…
) Отже, розруха у головах. Виходить, коли ці баритони (гарний баритон був у Маяковського – ПРО. П.) кричать “бей розруху!
” – я сміюся. Це значить, що кожний з них повинен лупити себе по потилиці!” (ІІІ). Вуличному бруду й розрусі, злодійству й розпусті, озлобленню й розпачу громадян нової Росії протистоїть у повісті мир квартири Преображенський. Ідея будинку як найважливішої опори людини, де царюють затишок, спокій, добрі сімейні відносини, – улюблена ідея Булгакова (будинок Турбиних у романі “Біла гвардія”), У квартирі Преображенського життя йде по розумним (традиційним) правилах, відмінним від новітніх (радянських) порядків, тому тут немає розрухи, адже кожний займається своєю справою Булгаков описує мешканців квартири – різних по характері й схильностям, але добре уживаются один з одним: високоучений і іронічний професор; живаючи й кмітлива покоївка Зина; жагуча й домовита куховарка Дар’я Петрівна; допитливий, захоплений і вихований помічник-асистент доктор Борменталь.
Високою культурою відрізняється побут у квартирі Преображенського: тут все блищить чистотою, кожна річ лежить на своєму місці, тут уміють красиво й зі смаком обідати, чемно розмовляти один з одним. Професор і асистент звертаються на “ви” до куховарки, навіть до нахабного Поліграфа Полиграфовичу, а він не схвалює цих церемоній: “От усе у вас, як на параді, “вибачите” так “мерсі”, а так, щоб по-справжньому, – це ні” (VІІ). Але головне, що люди, що живуть у цій “правильній” квартирі, уміють робити, – так це працювати не покладаючи рук Дар’я Петрівна на кухні не просто варить і жарить, а прямо-таки священнодіє, як язичеський жрець: “Гострим вузьким ножем вона відрубувала безпомічним рябчикам голови й лапки, потім, як лютий кат, з костей здирала м’якоть, з курей виривала внутрішності, щось вертіла в м’ясорубці” (ІІІ). Роботою-Творчістю займаються обоє лікаря: вони служать у госпіталі, проводятнаучние дослідження, ведуть приватну практику, що забезпечує ним гідний рівень життя посередині розрухи, адже на державне госпітальне жалування можна тільки не вмерти з голоду (приклад – друкарка Васнецова). Саме більших заробітків і незалежності не можуть простити професорові представники нової влади – Швондер і активісти домкома.
Чудово, що жодного сьогодення робітника в сатиричній повісті Булгакова ні, тому що не пролетарів висміює Булгаков. Письменник відзначає, що в результаті пролетарської революції, ідеї якої самі по собі гуманні й шляхетні, у влади виявилися люди з поглядами люмпен-пролетаріату (Швондер “співтовариші”), а слідом за ними “порулить” захотіла помісь безпородного пса зі спритним злочинцем (Кульок). З огляду на ці обставини, простим людям, на думку автора, не слід серйозно сподіватися на поліпшення свого життя в доступному для огляду майбутньому Тут знову варто згадати друкарку Васнецову, худеньку панянку в потертому пальто.
Спочатку вона змушена стати коханкою начальника, а потім завідувач підвідділом очищення Кульок берегло її собі в секретарки й бажає на ній женитися. Коли професор Преображенський дорікає її в легкодумстві (“Не можна ж так з першим зустрічним тільки через службове становище… Дитинка, адже це неподобство…”), панянка плаче й пояснює безвихідність свого життя: “Я отруюся… у столовке солонина щодня…
І загрожує… говорить, що він червоний командир” (ІX). Плодами пролетарської революції скористалися різні радянські начальники-бюрократи й непмани: вони живуть собі на втіху навіть у таке лихоліття й бажають омолоджуватися в професора Преображенського. Ці ситі й розпусні висуванці з’являються на прийомі в професора, їх не бентежать високі гонорари медичного світила. В “Собачому серці” засобами сатири викриваються самовдоволення, неуцтво й обмеженість нових “хазяїв” Росії, що як коштують у влади (пацієнтів професора Преображенський), так і рвуться до влади (Швондера й Шарикова).
Останні, нічого не вміючи створювати й виробляти, усі бажають відняти й поділити, щоб улаштувати собі безбідне, приємне існування, спекулюючи своїм “пролетарським” походженням. Тут, до речі, можна згадати ще одного люмпена – Клима Чугункина. Його анкета-біографія виглядає як анекдот: безпартійний, але співчуваючий; у двадцять п’ять років судимо три рази й всі три рази виправданий завдяки походженню Примітна деталь: втретє Клим одержує за серйозний злочин нечуване покарання – “умовно каторгу на п’ятнадцять років” (V). “Нові” люди у всім відрікаються від ненависного старого життя.
А що вони ставлять на місце колишньої (“експлуататорської”) культурної традиції? Замість старих імен, обираних на честь святих – небесних заступників, вони, демонструючи свій атеїзм, придумують собі нові імена. Але навряд чи “індустріальне” ім’я Шарикова – Поліграф Полиграфович, утворене, напевно, від поліграфічного комбінату, – більш вдало, ніж Пилип Пилипович або Іван Арнольдович. Перша книжка, що “нові” люди беруть у руки, – “Переписка енгельса з Каутским” (! ). Їх відрізняє агресивне неуцтво й аморальність: ледь почавши читати, вони вже знають, як улаштувати справедливе суспільство; ледь навчившись писати, Кульок “куховарить” політичний донос на свого, можна сказати, “творця”, керуючись при цьому не ідейними, а корисливими міркуваннями: дуже заманливо одержати житлоплощу в професорській квартирі.
Отже, у повісті Булгакова “Собаче серце” радянська реальність середини 20-х років XX століття відбилося через опис московського побуту. Автор не розділяв бадьорості діячів пролетарської культури, наприклад В. В. Маяковського, що у поемі “Добре! ” (1927) заявляв: “Слухайте, національний трутень, день наш тим і гарний, що важко!
“. Булгаков, як це буває з більшими художниками, угадав пороки радянської системи, коли вони були ще в зародковому стані. Письменник зауважує, що в державі робітників і селян до влади рвуться люди некомпетентні, що пишаються своїм сумнівним “пролетарським” походженням і відсутністю університетського утворення, хоча й у першому, і в другому випадку хвастатися начебто б нема чим. Булгаков розумів, що не можна, вертаючись до феодальних часів, уважати походження головним показником суспільної цінності людини, тобто неприпустимо знімати з людини особисту відповідальність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)