Яке авторське відношення до професора Преображенському? (по повісті Собаче серце Булгакова М. А.)

“Собаче серце” – сатирична повість, у якій Булгаков міркує про шляхи розвитку сучасної йому Росії. Відповідно до суспільної ситуації 20-х років XX століття в добутку діють представники інтелігенції (професор Преображенський, доктор Борменталь), радянські чиновники-функціонери (Швондер і його “соратники” по домкому) і люмпен-пролетарі (Кульок і його генетичний предок Клим Чугункин). Основна ідейна боротьба в повісті йде між цими героями, а в реальному житті, на думку автора, – між цими конфронтуючими один одному суспільними силами.

Сатиричний пафос добутку спрямований насамперед проти Швондера й Шарикова, які рвуться до влади, тому що знають, як треба “управить” нову Росію. Цих героїв не можна ототожнювати ні з теперішніми більшовиками, ні з теперішніми пролетарями Вони брудна піна, що піднялася в суспільстві, збаламученому пролетарською революцією.

Своїми вчинками й висловленнями Швондер і Кульок викривають себе постійно. На словах вони відстоюють шляхетні ідеї революції, а наділі, захопивши владу, прагнуть роздобути собі шматок побільше від громадського майна, тобто поділити по-своєму те, що створено працею й розумом інших. Так вони

розуміють гасла революції про волю, рівність і братерство На розбіжності зовнішнього поводження (борці за соціальну справедливість) і внутрішньої сутності (користь, утриманство) побудоване сатиричне зображення цих героїв. Однак у сатиричній повісті всі герої тією чи іншою мірою висміюються. Це стосується й героїв-інтелігентів.

З одного боку, професор Преображенський і доктор Борменталь є позитивними персонажами, Булгакову симпатичні їх висока загальна культура, освіченість (не тільки в області медицини), професійний лікарський талант, бездоганна чесність Сдругой сторони, Булгаков часто зображує їх з іронією, що заснована на викритті “чистої” науки і її самовпевнених представників, що уявили себе володарями природи. Іронія проявляється, по-перше, у побудові сюжету повести: гордий і величний професор Преображенський задумав поліпшити людську породу, а одержав примітивного, злісного Поліграфа Полиграфовича Шарикова, що не випробовує ніякої подяки до своєму “творцеві”, а всіма силами намагається погубити його. Авторська іронія стосовно професора виражається, по-друге, через коментарі, приписувані спостережливому псові. За те, що нагодував і дав притулок бездомної Кульки у своїй благополучній квартирі, професор стає “чарівником”, “світилом”, “мудрецем” (ІІІ). У цих перебільшених похвалах-характеристиках, що належать дворняжці, схована авторська іронія над ученим: він, на думку Булгакова, тільки уявляє, що може змагатися із природою й омолодити живий організм всупереч природному процесу старіння З можливістю омолодження, що стало заповітною науковою мрією Преображенський і його учня Борменталя, згодний тільки бездомний, голодний пес (це знову іронія): Кульки миттєво омолодив, підняв на ноги “райський захід рубаної конини із часником і перцем” (І). Після ситного обіду, що так барвисто описується в третьому розділі, “набравшись сил”, професор міркує про розруху.

Він схожий на древнього пророка, чиїми вустами глаголет божество, тобто висловлюється незаперечна істина. Іронічний ефект цієї сцени народжується з авторського з’єднання образа професори-пророка й собачої (зниженої) оцінки описуваного. Кулька, що вмліла від тепла й незвичної рясної їжі, думає про рішучі слова Преображенського: “Він би прямо на мітингах могла гроші заробляти… першокласний деляга” (ІІІ). Наївно виглядає теорія професора про винятково ласкаве звертання з будь-якою живою істотою, “на якому би щаблі розвитку воно не стояло” (ІІ): на практиці Кульок підкорявся тільки силі й поважав тільки силу, а від ласкавого, увічливого звертання наглел на очах.

Іронічно зображується асистент і учень Преображенський – Іван Арнольдович Борменталь. Якщо вчитель рівняється із французьким лицарем, то учень – з вірним зброєносцем, що описує діяння великої людини, багато чого “перебріхуючи” по молодості й від зрозумілого замилування перед учителем. Наснага асистента із приводу успіху унікальної операції й надії перетворити Шарикова в “дуже високу психічну особистість” (V) породжують іронію Булгакова Недарма запису в щоденнику Борменталя в самихвосторженних місцях перериваються ляпками, старанно відзначеними автором. А натхненні міркування про наукову цінність операції-експерименту чергуються в тім же щоденнику з ретельним фіксуванням хуліганських витівок людиноподібної істоти, що швидко формується (вилаяв професора по матері; перша свідома репліка-відповідь Преображенському – “Отлезь, гнида”), Це контрастне з’єднання в записах строгої наукової точності, захопленості молодого фізіолога й подробиць огидного поводження “лабораторної істоти” створює комічний ефект.

Однак авторська іронія стосовно вчених диваків у середині повести переміняється авторським співчуттям. “Експериментальна істота” Кульок послідовно отруює їм життя, тому що “нова людська одиниця” (V) чує й розуміє лише те, що відповідає інстинктам. Шарикова, як показує письменник, неможливо не виховати, не перевиховати ні словом (як пропонує професор), ні ціпком (як намагається Борменталь). У розпачливому положенні, що створилося, учені демонструють свої кращі моральні якості: порядність, достоїнство, принциповість Виявляється, професор і учень искренно прив’язані друг до друга. Борменталь пам’ятає, як професор прийняв його, напівголодного студента, на кафедру, а тепер залучає до своїх наукових експериментів і до своєї приватної практики.

Перше дозволяє парубкові займатися улюбленою справою, друге – хоч якось виживати серед загальної “розрухи”. А Преображенський оцінив жертву, що асистент готовий принести, щоб позбавити вчителі від що распоясались Шарикова. Борменталь пропонує нагодувати нахабне “чудо природи” миш’яком, а провину за цей злочин взяти на себе, але професор навіть у критичний момент зберігає вірність високим моральним принципам: “На злочин не йдіть ніколи, проти кого б воно не було спрямовано. Доживіть до старості із чистими руками” (VІІІ).

Отже, однозначно сатирично Булгаков зображує Швондера й Шарикова. Для цих героїв і їхніх учинків він не знаходить ніяких виправдань До Преображенському й Борменгалю автор ставиться складно – спочатку іронічно, потім співчутливо. Іронія відносно вчених з’являється в Булгакова тому, що професор і його учень сповідають “чисту” науку, тобто науку заради науки, науку, позбавлену гуманістичних цілей. Подібні наукові погляди відбивають внутрішню сутність професора, що проявляється в його способі життя й характері.

Він живе самотньо, відгородившись від миру в комфортабельній квартирі, справедливо засуджуючи післяреволюційні порядки в Росії, але вважаючи серйозною справою тільки власні заняття медициною. Характер у професора різкий, нетерплячий, як у людини, що зовсім поглинений своїми науковими ідеями й не бажає відволікатися на сторонні дрібниці. За наукове насильство над природою й людиною професор одержала в повісті Булгакова суворе покарання – історію з Кульковим. Одночасно Преображенський викликає співчуття в автора, тому що є теперішнім інтелігентом і чудовим ученим, цілком відданим своїй справі Саме своїй праці зобов’язаний він усім: європейською популярністю, матеріальним статком, незалежністю. У його затишній квартирі кожний зайнятий своєю справою – все видає любов хазяїна до порядку, зовнішньому й внутрішньому.

Професор уважає, що елементарний порядок необхідний і в суспільстві: “У Великому нехай співають, а я буду оперувати. От і добре. І ніяких разрух” (ІІІ).

Із цим твердженням не можна не погодитися, хоча порядок – це не єдине, що потрібно для благополучного суспільства. Таким чином, здоровий глузд, життєвий досвід, висока культура й розвитий інтелект Преображенського симпатичні Булгакову, тому герой вийшов неідеальним, але дуже привабливим






Твір на тему моя громадянська позиція.
Яке авторське відношення до професора Преображенському? (по повісті Собаче серце Булгакова М. А.)