Моє ставлення до боярина Тугара Вовка з повісті І. Франка “Захар Беркут”

Творчість І. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Прозова спадщина письменника налічує 8 повістей і понад сто оповідань. І серед них повість “Захар Беркут”, де І. Франко змалював наших хоробрих предків, які мужньо і відважно захищали рідну землю від монголо-татарських завойовників.

Серед дійових осіб повісті є як позитивні, так і негативні образи. Один із них – боярин Тугар Вовк. У цій повісті І. Франко показує Тугара Вовка гнобителем, зрадником, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою допомогою підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами.

Моє ставлення до боярина Тугара Вовка відверто негативне. Як же ще можна ставитись до людини, яка зрадила свій народ, батьківщину? Вчинки і дії його викликають осуд, огиду. Серце боярина було засліплено жадобою влади, ненависті до тухольців, які встановили справедливі закони у своїй громаді. А після свого вигнання він вирішує помститися непокірним тухольцям. Та не судилося зрадникові здійснити свої підступні наміри. Як і інші загарбники, він безславно гине.

Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.






Без мови немає народу твір у публіцистичному стилі.
Моє ставлення до боярина Тугара Вовка з повісті І. Франка “Захар Беркут”