Новела Гр. Тютюнника “Зав’язь”

Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого онука: ота Соня – то “…дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!” Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише “снитимуться, а й привидяться”. Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається. Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.

“- Навіщо ж ти… аж за вухо, дурненький… – видихає Соня і сміється якось покірно і лагідно”.

І ми відчуваємо, що це тепло зародження кохання між Миколою і Сонею торкається і нашого серця, як зігріває теплом сонечко навесні. Жагуче, п’янке пробудження природи суголосне спалахові почуттів юних героїв Тютюнника. Повертаючись до коханої, Микола застає у саду свого діда, який окурює дерева: “Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій”

годині зав’язь”. У цих мудрих словах – думка-засте-реження: треба зберігати і захищати все те добре, що народжується і у природі, і у душі.

“Не святи горшки ліплять – майстри. А майстрами стають люди. Я – людина. Я буду майстром!” – читаємо у щоденнику письменни-ка-новеліста Григора Тютюнника. Така самооцінка і вимогливість до ; себе заслуговують на повагу. 1 він дійсно став майстром художнього слова, точного, лаконічного, яскравого, теплого, талановитого.

Безперечно, Тютюнник творив своєрідно. Саме творив, а не пи-; сав. Кожну новелу він спершу виношував, як мати дитя під серцем. Не раз він говорив своїм друзям: “Мені здається, що спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. Але постійна робота душі. І колись настає мить, що вигострилась думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров’ю, а напруга така, ніби кожен нерв – напнута струна на скрипці, ледь-ледь торкни і – він застогне словом. Цей процес схожий, як ото лінза збирає сонячні промені в один пучок. Так і тут: думка, серце і нерви повинні сконцентрува-тися в слові”. Знаходив таке слово, яке іншим не заміниш. Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що “у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю”. Його слова то ніжністю, то любов’ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об’ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що “письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними”. Улюблений жанр Григора Тютюнника – новела. Письменник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Цей жанр вимагав від нього самодисципліни і великої концентрації думки. “Створити художній твір – значить у чомусь вичерпати самого себе”, – говорив він. Тютюнних у новелах зажди працював над почуттями, що жили навколо нього і в ньому. Головний принцип його творчості сконцентрований у таких словах: “мила моя людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова!” І це було правдою. Він умів дивитися і на зло “з висот розуму”, сприймав його душею.

Особливістю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньої деталі в розкритті характеру. “Класичний аналіз психіки в наш час не пройде. Потрібна деталь”. Яскравим прикладом може служити новела “Зав’язь”. Ось закохані в проваллі. Як уміє автор правдиво передати психологічний стан героїв! Всього-на-всього очі, а скільки п цій деталі почуття, життєвої правди. “У небо знову сягнула заграва, і в проваллі повиднішало настільки, що мені стає добре видно Сони-ні очі. Вони якісь дивні: наче й злякані трохи, а сміються… На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі”…

Цікаві твори Г. Тютюнника ще однією особливістю – в них майже немає відступів. Читач відразу поринає в яскраві життєві картини, чує гострі діалоги, в яких чітко вимальовуються характери героїв, простих трудівників села. Тютюнник ніколи не повчає. Він вірить і любить свого читача, а тому надає йому право самому оцінити героїв. Умів новеліст у своїх творах показати високі почуття (“Зав’язь”, “Три зозулі з поклоном”) чи такі ганебні явища, як бездуховність, міщанство, споживацтво (“Син приїхав”). Письменник говорив не тільки про недолік у соціальному ладі, а й у національному українському характері. І говорив про це сміливо, відверто. Він писав, незважаючи на офіційну критику, яка звинувачувала його в “очорненні світлої, радісної дійсності”. Кричали його оповідання гіркою правдою життя, і ніщо не могло його зупинити. Г. Тютюнник залишався правдивим, безкомпромісним, сміливим. І тільки смерть зупинила його…






Текст опис про хмари.
Новела Гр. Тютюнника “Зав’язь”