Художня своєрідність поеми А. А. Блоку “Дванадцять”
“Дванадцять” – поема перевороту. Не тільки й не стільки поема, що описує загальну атмосферу, що панує в гинущей після революції країні, скільки поема перевороту в душі, що гине, самого поета. Ця поема – глузування над “революцією”. Блок у кожному слові, у кожному звуці висміює в неспроможній злості кривавий розгул стихії: Злість, смутна злість Кипить у груди… Чорна злість, свята злість… Сам він не може вплинути яким-небудь кардинальним образом на історичний хід подій, не може (або не хоче) “говорити напівголосно: “Зрадники!
Погинула
Невгамовний не дрімає ворог! Товариш, гвинтівку тримай, не бійся! Пальнемо-Ка кулею у Святу Русь…
Ех, ех! Побавитися не гріх! Замикайте етажи, Нині
У зубах цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туз! “Воля, воля, ех, ех, без креста! ” – звучить як розгульний, разбойничий клич. Не випадково автор відзначив, що “на спину б треба бубновий туз” – такий шматок із червоної або жовтої тканини нашивался на спину каторжникам. Ці люди “ідуть без ім’я святого…
“: Від чого тебе упас Золотий іконостас? Несвідомий ти, право, Розсуди, подумай здраво – Алі руки не в крові… Вони проходять як стихія, вони проносятся як хуртовина, вони підкоряються тольдо внутрішнього прагнення разрушения: “Ми на Горе всім буржуям мировиття пожежу роздуємо”. Автор постійно порівнює рушійні сили революції зі сліпою стихією, що все валить на своєму шляху: Чорний вечір.
Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не коштує людина. Вітер, вітер – На всьому божому світлі!
Розігралася щось хуртовина, Ой, хуртовина, ой, хуртовина! Не видать зовсім один одного! За чотири за кроку!
У поемі послідовно застосований художній прийом, заснований на ефекті контрасту. Відразу впадає в око, що зоровий ряд будується на чергуванні мотивів нічної темряви й сніжної хуртовини. Ця колірна символика ясна по своєму змісті.
Вона знаменует два життєвих історичних начала: низьку й високе, неправду й правду, минуле й майбутнє – усе, що противоборствует як на всьому світі, так і в кожній людській душі. Символіка ця соціально прояснена, у ній – отражение й художнє узагальнення реальних історичних явищ. Що таке сніжна хуртовина в “Двенадцати”, як не образ “історичної погоди”, образ самого перевороту й хаосу, їм принесеного? Чорний вечір і белий сніг втілюють у своєї контрастности історичну буру, потрясшую мир.
Біле, світле, сніжне торжествует у фіналі поеми, де повністю перемагає непроглядну тьму, з которій вийшли дванадцять. Тут автор завуалированно пророкує перемогу білої, світлої сили над червоний^-червоним-червоним-чорно-червоним хаосом, принесеним тією стихією, до которій належали дванадцять. “Дванадцять” – це повне торжесту стихії.
Вона – головний герой поеми. Як сама поема, так і стихія в ній едина й синтетична, хоча усередині її самої діють самостійні характери з їх власними індивідуальними рисами. Дванадцять червоногвардійців пробиваются крізь люту хуртовину; вони “до всього готові”, їм “нічого не жаль”, вони настороженни; їх веде вперед инстинкт, але вони ще толком не ставшиляют собі до кінця весь зміст своєї боротьби, свого “державного кроку” у майбутнє. Вони в цій боротьбі ще новопороджені, породжені разом з “новим” миром, породжені самим цієї “новим” миром. У героях поеми, беззавітно вишедших на штурм старого миру, мабуть, більше від анархічної “вольниці” (активно діяла в Жовтневі дні), ніж від авангарду петроградского робітничого класу, що під предводительством партії большевиков забезпечив перемогу революції.
Відчуття “зльоту” революції із громадной силою позначилося в “Дванадцяти” у мотивах нічної заметілі, рвучкого, різкого вітру, завихреного снігу. Ці мотиви проходять крізь всю поему подобно основній темі в симфонії. При цьому вітер, сніжна хуртовина, пурга як динамические образи повсталої, разбушевавшейся стихії здобувають в “Дванадцати” різні змісти застосуйтельно до різних персонажів поеми. Для тіней і уламків старого миру злий і веселий (зловтішний) вітер – сила ворожа, що безжалісно вимітає їх з життя, для дванадцяти ж він – їхня рідна стихія, вони як породження цього вітру, вони дітище хаосу, що прагне до руйнування. Цим дванадцяти хуртовина’ не страшна, не небезпечна.
Червоний прапор з’являється наприкінці поеми, він – цей символ революції – тут стає символом нового креста Росії. Країна стоїть на перепутье – “за голодний пес”, а спереду нібито “світле майбутнє”. Є думка, що Христос на чолі червоногвардійців благословляє революцію, її кінцеві цілі й ідеали. Але в тім-раз у раз, що не на чолі – ніде в поемі про цьому не сказаале, – а “спереду”. Ми просто звикчи сприймати, що спереду, із красним прапором – виходить, на чолі, але тут інша ситуація: прапор тут олицетворяет собою новий хрест Христа, новий хрест Росії, і йде Христос не в главе, а його ведуть – ведуть на розстріл, на нове розп’яття…
“Навіщо ж ти прийшов нам заважати? Тому що ти прийшов нам заважати й сам це знаєш. Але чи знаєш ти, що буде завтра? Хто ти?
Ти чи це? Або тільки подобие Ййого. Але завтра ж я засуджу й спалю тебе на багатті, як найлютішого з еретиков, і той самий народ, що цьогодня цілував твої ноги, завтра ж, по одному моєму помаху, кинеться підгортати до твого багаття вугілля. Знаїли ти це? Так, ти, може бути, це знаєш…
” Це Достоєвський, “Брати Карамазови”, діалог Великого Инквизитора з Ісусом Христом. Нікому не потрібна Його допомога, нікому не потрібно Його благословення: “Від чого тебе упас золотий іконостас? ” Про якому “моральному благословенні” може идти мовлення, коли “… ідуть без ім’я святого…
До всього готові…”. Цим двенадцати не потрібно нічийого благословення, точно так само як не потрібно воно було й тим, хто робив революцію. Просто в той час зручно було використовувати вірші такого великого поета у свою користь, з метою виправдання революції й кривавого свавілля, але ж Блок сам говорив, що в його поемі зовсім немає політики. Він любив усіх, він любив Росію й тем болючіше переживав її політичну, економічну й духовну кризу.
Блок проживав всі події, що відбувалися в Росії, разом із країною. Він разом з його Руссю страждав, замерзав, голодував. Тому Блок у своїй поемі почуває настрій і переживання кожного персонажа й з точністю передає емоції кожного.
Автор постійно підкреслює, наскільки далекі “високі” ідеї революции від земного життя: Від будинку до будинку Простягнуть канат. На канаті плакат: “Вся влада Установчим Зборам!” Бабуся вбивається – плаче, Ніяк не зрозуміє, що виходить, На що такий плакат, Такий величезний шматок? Скільки б вийшло онуч для хлопців, А всякий – роздягнений, разут…
У жовтневому перевороті поет услишалий тільки одну “музику” – громову музику катастрофічної катастрофи старого миру, що він так давно передчував і чекав. Так, він чекав, але скоріше не стільки катастрофи самого миру, скільки зміни в психології людей, зміни людського сознания, поліпшення миру не за рахунок його перелома й переділу, а за рахунок внутренїх змін у кожній людині, тобто зміни миру за рахунок зрадіния самої людини. Тому кривавий переворот, проголошений социалистической революцією, Блок сприйняв як що раптово налетіла, але вже передсказану й очікувану стихію.
Революция, по Блоці, всемирна, загальна й неостановима. Вона втілилася для него з найбільшою повнотою в образі неудержимого “світової пожежі”, которий спалахнув у Росії й буде ще ділго розпалюватися усе більше й більше, переносячи свої вогнища й на Захід і на Схід, – доти “поки не запалає й не згорить старий мир ущент”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)