Художня майстерність Купріна
Олександра Івановича Куприна ми знаємо як визнаного майстра короткого оповідання, автора чудових повістей. У них він створив широку багатопланову картину російського життя кінця XІX – початку XX століття. “Людина прийшла в мир для безмірної волі творчості й щастя” – ці слова з купринского нарису можна бути б взяти епіграфом до всієї його творчості. Великий життєлюб, він вірив, що життя стане краще. Мрія про щастя, про прекрасну любов – ці мотиви знайшли своє відбиття у творчості Куприна.
Куприн пише про любов із властивим йому
Початок оповідання глибоко символічно: “У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря”. Опис похмурої, сирий, дуже поганої погоди має величезне значення.
“Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні”. Ця зміна і є та сама фатальна любов, про яку мова йде в оповіданні. Причому Куприн указує на несподіванку такої зміни. Так само зненацька ввірвалася в життя княгині Віри Миколаївни любов невідомого їй людини
Саму княгиню Віру Миколаївну Куприн описує як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню: “.„вера пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною особою, прекрасними… руками”. Віра Миколаївна зображується Куприним як жінка, гідна теперішньої, “святої” любові. Куприн створює також яскравий портрет генерала Аносова – “гладкого, високого, срібного старця”. Не дивно, що саме генералові, людині, навченому життєвим досвідом, має бути змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого незнайомця більш серйозно. Своїми міркуваннями про любов генерал сприяє тому, що його внучка може з різних сторін подивитися на своє життя з Василем Львовичем
Генералові Аносову належать пророчі слова: “…може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки”. Саме генералові автором довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: щира любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою віру Вірі Миколаївні
Швидка розв’язка історії, що тривала більше восьми років, наступає, коли Віра Миколаївна одержує подарунок на день народження. Цим подарунком був символ тої самої любові, у яку вірив генерал Аносов і про яку мріє кожна жінка, – гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила “покійна матінка”. Крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінці, що носить, і охороняє неї від насильницької смерті. І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує: “Я знаю, що ця людина вб’є себе”. Куприн-Художник для посилення цього пророкування порівнює п’ять гранатів браслета з “п’ятьома червоними, кривавими вогнями”. І княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: “Точно кров!”
На жаль, значення браслета Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння. “І всієї її думки були прикуті до тої невідомої людини, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить”. Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням: що це було – любов або божевілля? Останній лист Желткова ставить усе на свої місця: “Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богові було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас”. Він не проклинає долю, а йде з життя, іде з любов’ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: “Так святиться ім’я твоє!”
В оповіданні “Гранатовий браслет” Куприн майстерно створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь його ідейний зміст. У ньому автор проявляє себе як талановитий художник, що вміє не тільки розкрити самі глибинні людські почуття, але й вселити в читача віру в їхню чистоту й височину
У своїх творах Куприн відтворить навколишню дійсність у всіх дріб’язках. Спостережливість автора часом вражає нас. А буває, найменша деталь може сказати про людину все. Наприклад, “чистий, милий, але слабкий і жалюгідний” підпоручик Ромашов з “Двобою” думає про себе в третій особі. І відразу перед нами з’являється образ небагато смішного, невпевненого в собі парубка, що хотів би здаватися значним. А незвичайний дарунок Олеси з однойменного оповідання підкреслюється тим, що вона не має нічого загального з місцевими “дивчатами, особи яких носять таке одноманітне перелякане вираження”. Олеся впевнена в собі, у її рухах присутнє шляхетність, витончена помірність,
У Куприна ми знаходимо також чудові замальовки природи, так чи інакше пов’язані з описуваними їм подіями. Опис чудесного винограднику й сходу сонця в “Суламифи” передує появі гарної дівчини, дзвінкий голос якої зливається із многоголосьем природи. З поліською чаклункою Олесей ми зустрічаємося на тлі таємничого лісу, що створює враження незвичайності всього що відбувається. Розквітаюча весняна природа супроводжує зародження любові Олеси й Івана Тимофійовича, а прощаємося ми з героями, коли бушує стихія
Художня майстерність Куприна, я думаю, бере джерела в його глибокому знанні життя. Він любив і приймав життя такий, яка вона є, і усмоктував її всією своєю істотою. Тому створені Куприним образи настільки живі, що ми співпереживаємо їм як близьким людям.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)