Художня майстерність автора у кіноповісті «Україна в огні»

Читаєш кіноповість «Україна в огні», дивуєшся і захоплюєшся. Якою поетичною силою, художньою майстерністю треба володіти автору, щоб читач усім серцем проникся болями і трагедіями народу, думав над проблемами твору, як над своїми власними, що зачіпають за живе, болять, як рани.

Сценарій фільму «Україна в огні» складається з п’ятдесяти епізодів-картин, а кожна з них – з певної кількості кінокадрів. Але це ще й кіноповість, тому можна говорити про розділи.

Епізоди, що лягли в основу цих розділів,- надзвичайні, виняткової сили, що виростають

до символів: люди у ярмах і шлеях у середині ХХ століття орють землю; цнотлива і скромна дівчина відчайдушно пропонує себе першому стрічному, але нашому воїну, щоб не дістатися ворогові; хлопець обіцяє коханій повернутися до неї за будь-яку ціну, хоч бронзовим пам’ятником за вікном; двоє українців душать один одного на колючому дроті концтабору за переконання; батько записує дочку на німецьку каторгу; син-дезертир вбиває власного батька; мати гонить сина-поліцая дрючком у партизани. Світ знову розколовся на «своїх» і «чужих» незалежно від ступеня кровної спорідненості.

То ж кожна така картина – відображення

кричущих протиріч, якими сповнене життя нашого народу, відображення безмежної як зовнішньої, так і внутрішньої трагедії України. Прийом контрастів, часто вживаний автором, виправдовує себе у творі, бо саме це стало основою негараздів, «суперечливих трагедійних стиків» у нашому суспільстві під час війни.

Батальні сцени описані Довженком із неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. Ось лише один приклад:

«Огонь… Огонь… Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений вогонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілись у них у руках, як іграшки.

Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць. Лисиці дрижали в норах… Вовки в кущах, наївшись людського м’яса, припадали черевами до землі. …Вони повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.

Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролося безсмертя із смертю».

У поетичній стилістиці сценарію чільне місце належить метафорі, персоніфікації та алегорії. Їх зустрічаємо скрізь у творі: «Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем», «на другий день затужила вся вулиця», «плакав вагон», та й сама назва твору метафорична – «Україна в огні».

У композиції письменник використовує й такі прийоми, як описи сну чи видіння. Вони виконують роль ретардації (гальмування) дії для глибшого її осмислення (тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному столі ввижається-пригадується, то як його витягають із палаючого танка, то як він керує атакою, то як падає від вибуху ворожої гранати.

Сон Ернста фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.

У кіноповісті більша, ніж у звичайному епічному творі, роль підтексту – він посилює психологізм твору. Так, замість тривалого діалогу між Запорожцем і Забродою, в якому було б передано всю напругу їхньої взаємної ненависті, автор дає одну-єдину фразу: «…вони подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима».

Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник вірний правді життя і показує ще одну рису українського національного характеру – вміння посміятися над собою та над іншими навіть у найскладніший час. Це, на мій погляд, іде від наших славних предків – мужніх козаків-запорожців, що сміялися ворогові в лице, навіть сидячи на палі.

Найбільше у повісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. Він умудрився підслуховувати ворогів у самому штабі, сидячи на печі. Але не втримав язика і вирішив висловити вголос свою думку про Гітлера. На питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: «Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча…» Мина кмітливо втікає від поліцаїв знову на піч, а коли його ще раз піймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупанти вимушені були завмерти струнко в офіційному вітанні.

На щастя Товченика саме в цей момент нагодилися партизани, і той, «знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку».

Отже, О. П. Довженко у кіноповісті «Україна в огні» показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя свого рідного народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Художня майстерність автора у кіноповісті «Україна в огні»