Приклад твору: Ідея гармонії людини і природи у “Лісовій пісні” Лесі Українки
“Проблемна філософська драма-феєрія “Лісова пісня” – неповторно прекрасна думками і мріями, глибокими ідеями і благородними почуттями, музикальністю мови і красою зображення чарівної української природи”, – писав про твір Лесі Українки М. Рильський. Наша література не знає іншої драми такого роду, котра б за повнотою відтворення єдності людини і природи рівнялася з “Лісовою піснею”.
У свою драму Леся Українка вклала “цвіт душі” і перелила зі свого серця “те, що не вмирає. Це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки,
Починається зіткнення людини з природою. Воно породжує прагнення гармонії людини і природи. А де є прагнення гармонії, там є спокій, взаєморозуміння, кохання. У першій дії драми поетеса описує найповніше цвітіння природи і разом з ним апофеоз почуттів Лукаша і Мавки. Від чистого кохання розквітає і збагачується душа хлопця. Від природи він наділений талантом музики-творця. Цей дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває великої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою. Талант його розкривається в єдності з природою – невичерпним джерелом нашого життя і творчості. Але Лукаш не може піднестися до свого поетичного дару. Мавка говорить:
“… Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись”.
Коротке, як літня ніч, кохання Лукаша. Коли юнак втрачає почуття гармонії з природою, він гине. Мавка віддає своє безсмертя, свій найцінніший дар природи, заради спасіння Лукаша. З відкритою душею прийшла ця лісова дівчина до людей, щоб ті зрозуміли свою духовну убогість. Мавці властиві волелюбність, щирість і глибина почуттів, тонке відчуття природи. Вона є символом гармонійної людини, втіленням багатства і краси лісу. Леся Українка закликає оберігати цю красу, застерігає людину від бездумного нищення природного середовища. Бо природа може відповісти жорстокістю на жорстокість.
Килина і мати Лукаша не розуміли Мавки, їм не потрібна гра на сопілці, не тішили їх квіти, не радувала природа. Жінки зламали угоду з лісом. Після смерті дядька Лева Килина продає віковічний дуб, що був окрасою всього лісу. І сили природи мстять:
Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли, Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили. Не буде їм добра тепер у лісі!
Людина повинна розуміти і шанувати природу, жити в злагоді з нею. Дядько Лев – живий приклад гармонії у відносинах людини і природи. Він живе у злагоді з лісовим царством, знає його закони, шанує їх. Дядько Лев старанно береже дуба.
…Я таки вподобав природу вашу лісову. Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, – отут під дубом хай і поховають… Дядька шанує Лісовик, любить Мавка. “Він умів тримати з нами угоду”, – так характеризують Лева лісові сили.
“Лісова пісня” – це поетичний твір про красу чистого кохання, про високу мрію людини, про її одвічний потяг до прекрасного, до гуманних людських стосунків, до гармонії людини з природою. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає. Драма навчає любити природу, пізнавати її закони, по-господарському користуватися її багатствами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)