Весна на журавлиних крилах (за віршем «Гей, рум’яні мої небокраї»)

Бувають такі хвилини в житті, коли піднімається в душі бажання поділитися з оточуючими найпотаємнішими думками, відкрити їм своє серце, розповісти про радощі та сум. Поезія В. Сосюри під-корює нас саме таким підходом до творчості.

Павло Тичина писав про Сосюру: «Майже в кожному творі він, немов дитина, весь перед читачем, нічого не приховує: ані торжества, ні болю. Таке благородство характеру властиве лише людям великої душі й обдарованості». Вірш «Гей, рум’яні мої небокраї…» відкриває сторінку захоплюючої книги про природу рідного

краю.

В Україну прийшла веселкова весна, що порівнюється з усмішкою дитини: Пролітає над полем, над гаєм, Сипле квіти з ясного чола, їй у відповідь серце співає, Скільки в ньому і світла, й тепла! От що таке світ прекрасного! Ми ходимо його стежками за поетом, відчуваємо ту красу й стаємо благороднішими.

Володимир Сосюра писав: «… людина може змінюватися на краще… коли пишеш про хороше, то й сам станеш кращим». Тому поезія славного художника слова нагадує провесну, яка несе на журавлиних крилах тепло й радість.






В чому особливість п'єси чайка.
Весна на журавлиних крилах (за віршем «Гей, рум’яні мої небокраї»)