Хліб і слово (за однойменним віршем Білоуса)

Пошана до хліба передається із покоління до покоління. Тому так багато звичаїв і обрядів пов’язано з хлібом, який завжди символізував гостинність, доброзичливість, щирість нашого народу. З такою ж святістю люди ставляться і до рідного слова.

Бо ним можна передати і гнів, і любов. Рідне слово зберігає почуття, традиції, духовні цінності народу. І як заповідь, звучать слова Д. Білоуса: «Не кидай хліба, він -святий, не кидай слів на вітер».

Школа добра і краси (за віршем В. Бровченка «Два хлопчики») Відомий український педагог В. Сухомлинський, звертаючись до дітей, писав: «Краса – це радість твого життя. Людина стала людиною тому, що побачила глибину блакитного неба… ніжну стеблинку і голубий дзвіночок проліска – побачила і, вражена, пішла по землі, створюючи нову красу. Зупинись і ти в здивуванні перед красою – і в твоєму серці розквітне благородство». Вірш В. Бровченка «Два хлопчики» змушує нас замислитися над чарівним світом природи, над тим, що важливіше у цьому бурхливому житті.

Поет зображує хлопчину, який сприймає ліс як джерело достатку: Один із них прискалив миттю око Й прикинув діловито: «Скільки дров!» Інший хлопець помітив і відчув прекрасний світ природи, де «навкруги і щебетало, й квітло», він вигукнув: «Скільки світла!» Поет називає першого дроворубом, а другого – садівником життя.

Отже, краса природи надихає нас на творчість, спонукає до активного діяння, розпалює бажання робити добро. Бо природа є школою добра і краси.






Твір на тему місце україни в європейський спільноті.
Хліб і слово (за однойменним віршем Білоуса)