“Выхожу один я на дорогу…” Мої роздуми про поезію М. Лєрмонтова
Вірш “Выхожу один я на дорогу”, написаний Лєрмонтовим в останній рік життя, міг би бути епіграфом до всієї творчості поета. Коли читаєш ці рядки, складається таке враження, що разом із поетом проходиш ще раз “кремнистьій путь” його творчого життя – від початку і до кінця, де він завжди сам-один, знемагає від туги і страждань, все шукає і не може знайти ні спокою, ні бажаної мети. Слова “сам”, “самотній” так часто трапляються у віршах Лєрмонтова, що можуть бути їх пізнавальним знаком, символом Лєрмонтовської музи. Ще в перших,
“На севере диком стоит одиноко сосна…” Це їй, в її холодній самотності увижається сонце і пальма… Але це десь далеко і недосяжно… Таких прикладів дуже багато. І ось сам поет, пройшовши десятилітній шлях творчості, знову виходить на дорогу, і знову сам-один. Шлях його “кремнист”.
В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сиянье голубом…
У таку тиху, зоряну ніч людина ще дужче відчуває свою самотність. Про нього навіть ніхто не згадує:
…Пустиня внемлет Богу, И звезда с звездою говорит.
І від цього “так больно и так трудно” самотньому мандрівнику, стомленому від нездійснених надій, оманливих пристрастей, марних зусиль. “Свобода і спокій” – ось останній притулок душі, останнє бажання. Думки про свободу і спокій нагадують пушкінські роздуми про життя:
На свете счастья нет, А єсть покой и воля…
Але саме тоді, коли людина спокійна і вільна, вона знову починає мріяти про те, що не здійснилося, про любов, щастя, про вічну красу і гармонію:
Я б желал на веки так заснуть, Чтоб в груди дремали жжзнл сили, Чтоб дыша вздьшалась тихо грудь; Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб вечно зеленея Темний дуб склонялся и шумел.
Мрія про гармонію, про злиття зі світом завжди жило в серці поета. Але на-ніть в юності вона вже здавалася нездійсненною. У вірші “Бажання” (1832) поет писав:
Дайте раз на жизнь и волю, Как на чуждую мне долю Посмотреть поближе мне…
Михайло Юрійович Лєрмонтов до кінця свого короткого життя почувався самотнім мандрівником, “чужим для мира и небес”. Але водночас він став вірним і постійним супутником багатьох читачів, мудрим співбесідником і улюбленим поетом.