Розвиток сприйняття творчості Н. М. Рубцова

У наш час у школярів спостерігається спад інтересу до історії культури, до читання класичних добутків. Знайомство учнів із творчістю Миколи Рубцова, на наш погляд, може стати грунтом для загальної активізації читання російської класичної літератури. Сам нравственно-естетический пафос, розжарення почуттів його творчості близький отрочному і юнацькому світовідчуванню

У даній статті пропоную варіант планування поетапного розвитку сприйняття творчості Н. М. Рубцова.

З метою органічного входження в художній мир поета доцільно використовувати для молодшого шкільного віку дитячі вірші поета: “Горобець”, “Ластівка”, “Коза”, “Лоша”, “Ведмідь”, “Про зайця”, “Маленькі Лили” і інші. Перераховані добутки Н. М. Рубцова добре сприймаються й дошкільниками, тому що маленькі діти схильні до емоційного сприйняття дії й ритму. Вірші залучають інтерес простотою й природністю передачі життєвих вражень дитини, а також навколишніх його явищ дійсності. Крім того, у початковій школі варто познайомити учнів з віршами поета “Хліб”, “Моя батьківщина мила”, “По дрова”, “Ранок” – про повсякденне життя й красу рідної природи

Читання підлітка починає виражати дорослу модель сприйняття, аналітичні можливості якого здатні заглушати почуття. Якщо ми прагнемо налагодити органічний зв’язок між аналітичними здатностями особистості читача і його почуттєвою сферою, досягнення творчого сприйняття може стати реальністю. Характеру особистісних переваг підліткового читача в більшій мері відповідає рання лірика Н. М. Рубцова, приміром, “Виправдання”, вірші про море; для вивчення в школі доцільно запропонувати й інші вірші поета: “У світлиці”, “Тиха моя батьківщина”, “Дивовижний місяць пливе над рекою”, “Добрий Филя”, “Вірші на волю женуть нас”, “Зірка полів”, “Про Московський Кремль”, “Ферапонтово” (5 – 7 класи); “Російський вогник”, “Стара дорога”, “Зелені квіти”, “Задоволений я буквально всім!”, “Привіт, Росія”, “У мінути музики”, “Душу зберігає” (8 – 9 класи).

Коментарі до деяких віршів можуть стати основою роботи на уроці

“Зірка полів” – одне з найвідоміших і в той же час незрозумілих віршів Н. М. Рубцова. Поетичний образ “зірка полів” бачиться дороговказною зіркою, ангелом-хоронителем Батьківщини. Вона нагадує різдвяну зірку. Згадаємо текст із другого розділу Євангелія від Матфея: “И рє, зірка, що бачили вони на сході, ішла перед ними, як нарешті прийшла й зупинилася над місцем, де була Дитина”. Дане тлумачення образа розкриває глибокий духовний зміст вірша й погодиться зі свідченням сучасника поета про те, що вперше Н. М. Фляків прочитав “Зірку полів” на початку 60-х рр. у дні Різдва, як би продовжуючи віршами міркування про сутність поетичної творчості. Поезія, сказав він тоді, – це “повернення словам їхнього первісного змісту”. Тепер приходить на пам’ять відомий текст із першого розділу Євангелія від Іоанна: “Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог”.

Відчуття невіддільності від матері-землі й природи успадковано поетом від російської класики. “Людина пов’язаний із природою тисячью нерозривних ниток”, – говорив І. С. Тургенєв. Давно відзначено, що батьківщина, народ, природа, добро (добро, добрий рід) – родинні слова. “Саме тоді, коли людина починає відчувати себе частиною природи, Божого миру, коли починає усвідомлювати свою відповідальність за долю цього миру, він стає Особистістю, духовною істотою. Саме тоді він осягає, що природа – це мова, на якому Господь розмовляє з людиною”1 . Духом соборного єднання перейняті рядки Н. Рубцова про “самий пекучий, самий смертний зв’язок” людини з “кожної избою й тучею, із громом, готовим упасти” (“Тиха моя батьківщина”). В “Старій дорозі” відкриває автор джерела національного життя Росії, вічності “російського духу”:

Душу, як аркуш, дзенькає, перегукуючись

З усією дзвенячим сонячним листям,

Перегукуючись із тими, хто пройшов,

Перегукуючись із тими, хто проходить…

Тут росіянин дух у століттях відбувся,

И нічого на ній не відбувається

Але цей дух піде через століття!

У минулому знаходить поет розгадку таємниці...

– величі й краси рідної землі. При цьому він не спрямовується в минуле, а бачить сьогоднішній день у його історичній об’ємності. Картини, що представляються, зберігають у пам’яті хмари над дорогою: вони “у пилу століть миттєві й незримі”. Переклик душ стає реальністю життя, коли думаєш про те, що поет часто ходив пішки по безкрайніх російських просторах, переборюючи багато кілометрів…

Поет – не історик. Він не прагне до послідовного викладу тих або інших історичних подій. “Для нього головне: “схопити” і художньо виразити дух часу, тобто головні, найбільш характерні риси епохи, які дають нам, читачам, найбільш яскраве й цілісне подання про цю епоху, роблять нас як би співучасниками тих або інших історичних подій”2 . Риси часу передає нам Н. М. Фляків: тема війни була особистої для “покоління бездоглядності” 60-х. У вірші “Російський вогник” вона виростає до великого узагальнення:

Як багато жовтих знімків на Русі

У такий простій і дбайливій оправі!

И раптом відкрився мені

И вразив

Сирітський зміст сімейних

Фотографій

Вогнем, ворожнечею Земля повним-повна,

И близьких всіх душу не забуде…

Слово “Земля” тут – не територіальне поняття, воно “ідейних, духовних, моральних, об’єднуючих людей у єдність народу не тільки за ознаками походження від єдиного кореня, але й по їхньому ідейно-моральному устремлінню”3 . Почуття Батьківщини, рідної землі, потреб і доль Батьківщини, його людей – стрижневий зміст золотого століття російської літератури, а потім і народно-селянської поезії С. Єсеніна, Н. Клюева. Так зложилася їхня психологія, так пропонували віра й традиційний уклад народного життя. Відчуттям невіддільності від матері-землі перейнята й лірика Н. Рубцова. Вираження цього почуття – наскрізна тема його творчості, що найкраще визначити словами М. В. Гоголя, сказаними про “Капітанську дочку” О. С. Пушкіна: “…проста велич простих серць”.

Твердо треба християнської заповіді – возлюби ближнього твого, як самого себе – самотня охоронниця “скромного російського вогника”. Її образ – уособлення багатостраждальної Батьківщини, живе втілення російського характеру з його простотою, безкорисливістю, природною чуйністю й чесністю, вірністю добру й правді. Феодосію Печерський, проповідуючи терпимість і людинолюбство, говорив: “Посувайся до своєї віри добрими справами й милістю обдаровуй не тільки одновірців, але й чужих. Якщо бачиш роздягненого й голодного, або від холоднечі або від лиха який страждаючого… – усякого помилуй і від лиха позбав, і не будеш позбавлений воздаяния від Бога”4 . Втративши близьких у війну, жінка не озлобилася серцем, душу її як і раніше випромінює світло материнської любові: “От пекти для вас і теплий одяг…” – просто, начебто припускаючи чиюсь появу, зустрічає вона незнайомця. І проводжає: “Господь із тобою! Ми грошей не беремо!” – точно знаючи, що “чужою бедою не розживешся” (Н. Лєсков, “Лякало”). Розмова героя з господаркою – палючий дотик до самої народної душі, на яку наклала свій незгладимий слід війна, її втрати:

– Скажи, рідний,

ЧиБуде війна? –

И я сказав: – Напевно, не буде

– Дай боже, дай боже…

Адже всім не догодиш,

А від розбрату користі не прибуде… –

И раптом знову:

– Не буде, говориш?

– Ні, – говорю, – напевно, не буде…

Вірш має реальну історію створення. Асфальтована дорога до рідного села поета з’явилася не дуже давно, а в часи Н. Рубцова потрібно було пройти багато кілометрів пішки через ліси й поля, щоб добратися до Николи (Тотемский район Вологодської області). Узимку, у мороз, виявившись до ночі далеко від будинку, у черевиках, поет знайшов притулок у скромній селянській хатинці, найшлися там і валянки для нього… Російський вогник – це не тільки світне оконце хатинки, це символ доброти, братерства, милосердя, що має вабливу життєдайну силу: горить “як добра душа… в імлі” – і немає йому спокою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...