Вплив міщанського середовища на людину – одна з головних тем оповідань А. П. Чехова

1. Еволюція зображення теми. 2. Лейтмотив творчості Чехова і його відбиття в художній системі письменника. 3. Тема міщанства і її вплив на людину. 4. Острах змін – основа сучасного зла. Ціль моя – убити відразу двох зайців: правдиво намалювати життя й, до речі, показати, наскільки це життя ухиляється від норми. Норма мені невідома, як невідома нікому з нас.

Всі ми знаємо, що таке безчесний учинок, але що таке честь – ми не знаємо. А. П. Чехов Норма життя й відхилення від норми – головні теми у творчості А. П. Чехова. Протягом усього його творчого

шляху їхнє осмислення перетерпіло еволюцію від гумористичного сприйняття даної “логічної незгідності”, як називав її сам Чехов, до трагічної глибини зображення в пізній творчості.

Традиційні чеховські герої, яким він залишався вірний як письменник – це “усереднена людина” і повсякденне повсякденне життя Його герої не тільки інтелігенція – інженер, лікар, учитель, адвокат, студент, офіцер, але нерідко й поміщик, селянин, чиновник, священик. Але всі вони показані як представники якоїсь маси звичайних людей. Чехів спеціально не вибирав героїв яскравих, незвичайних, неабияких.

Головне

в цій галереї персонажів – звичайність і поширеність. Особливість чеховських оповідань складалася в прагненні розглянути людей різних станів і станів під єдиним кутом зору, знайти закономірності формування особистості звичайної людини Тональність його добутків – трагікомічність, коли нерідко смішне сприймається як смутне й смутне як смішне. Таку манеру зображення з перевагою різних тонів можна зустріти як у ранніх оповіданнях Чехова, де автор більше сміється, так і в пізніх, де він більше схильний до трагічних узагальнень. “Товста й тонкий”, “Смерть чиновника”. “Зловмисник”, “Хамелеон” “Унтер Пришибеев” і багато хто інші – уже в них поряд зі сміхом угадуються сумні нотки, що підкреслюють суєтність, безглуздість і безвихідність існування.

Чехова по праву називають творцем нової художньої системи. Письменник однаковим тоном говорить про велик і малому, не робить розходження між великими й дрібними явищами, між значними й незначними подіями Він – майстер лаконізму й деталей, які несуть величезне значеннєве навантаження. Однієї – двома рисами він малює характери, що органічно й для оповідань, і для повістей, і для драматичних добутків. У малі обсяги в Чехова вміщається весь комплекс ідей, масштабність змісту.

У більше пізній творчості сміх поступається місцем психологічній глибині, коли самі різні герої починають замислюватися про життя, її несправедливості й рутинності, коли відбувається переоцінка колишніх цінностей і усвідомлення необхідності щось змінити в ній, вийти зі стану щиросердечної й розумової пасивності Такі мотиви з’являються в оповіданнях “Горе”, “Лісовик”, “Дуель”, “Скрипка Ротшильда”, “Убивство” і інші. Але самі яскраві й значні твори Чехова – ті, у яких висміюється дурість і вульгарність людської натури. Особливо це стосується тих, хто вважає себе краще інших, вище інших, образованнее інших. Так, у Чехова є два добутки з мовцями назвами, головні образи яких – жіночі Це оповідання “Душечка” і “Стрибуха”.

У першому героїня – Оленька Племянникова, що усі називають душечкой через покладливий і рівний характер, зовсім не має змісту. Вона як податливий матеріал, що приймає будь-яку форму. Вона повністю розчиняється в першому своєму чоловіку, потім у другому, беззастережно приймаючи всю їхню життєву філософію, причому нерідко саму протилежну. Її життя схоже на життя рослинної істоти – необразливого, але надзвичайно порожнього. Здавалося б, вона щаслива, як відзначає Чехов, знайшовши радість і спокій із Сашком, сином ветеринара.

Але що в її розумінні щастя? Напевно, воно розходиться з розумінням щастя самого Чехова. В оповіданні “Стрибуха”, героїню якого також кличуть Ольга Іванівна, навпроти, яскрава й, на перший погляд, самостійна, енергійна й життєлюбна особа. Вона претендує на вищу інтелектуальність, витонченість і смак, улаштовує пишні творчі вечори, завжди оточена шанувальниками. Але за цією суєтою й мішурою не може оцінити велич простого скромного трудівника, щирої особистості, чудової людини – її чоловіка Осипа Димова, що скромно займається наукою, рятує людей і при цьому йому ще цілодобово доводиться подрабативать, щоб оплачувати всі розваги дружини.

А вона шукає пригод, якихось нових знайомств і времяпрепровождений, і в результаті втрачає єдиного істинно люблячу й щиру людину в її Житті. За зовнішньою яскравістю в героїні проявляються ті ж риси, які він завжди засуджує в людях – несамостійність мислення, ординарність суджень, повсякденні клішовані подання, себелюбність, внутрішня байдужість, відчуження, неуважність клюдям. И якщо перша героїня – “душечка” – просто живе, ні в що не вникаючи, те друга претендує на більше й здатна на більше, це робить її образ більше відразливим.

Узагальнень соціально-історичного масштабу в зображенні міщанства й вульгарності у своїй творчості Чехов досягає на рубежі століть. Це особливо яскраво простежується в так званій трилогії 1898 року – оповіданнях “Людина у футлярі”, “Агрус”, “Про любов”. Дослідники творчості Чехова вважають, що спочатку до неї ставилося й ще одне оповідання “Ионич”. Дійсно його значеннєвий зміст близько цим трьом оповіданням.

Більш докладно зупинимося на них. В оповіданні “Людин у футлярі” головний герой – учитель грецької мови Беликов з перших же рядків нагадує не живої людини, а його якась подоба. Беликов намальований яскравими гротескними деталями Автор постійно підкреслює його безжиттєвість, замкнутість. Він називає стан героя “футлярностью”, що поширюється на всі його життєві функції.

Він і живе як би у футлярі – оболонці, що захищає його від зовнішніх впливів, турбот і хвилювань, він ховається в ній від всіх і всього. У такий спосіб він намагається сховатися від від життя, від проблем Не випадково й предмет, що він викладає – мертва мова, який уже немає. Цей футляр обгороджує його від дійсності. Надмірна любов до порядку, прагнення до точних і ясних слів і формулювань – футляр для думки, що заганяється в рамки. Образ Беликова є як би символом консервативної, охоронної сили.

Він заявляє: “Ви повинні з повагою ставитися до влади! ” – і сам здійснює свою владу. Його всі бояться, і ніхто не бажає з ним зв’язуватися. У цьому – сила цього безжиттєвого типажу. Але при цьому Чехов, як майстер людської трагікомедії, підкреслює, що Беликов – жертва власних поглядів і способу життя, він самотній, не розуміємо, приховано ненавидимо навколишніми, і при цьому сам страждає й боїться.

Лише зі смертю він знаходить свій прижиттєвий ідеал. Чехів у декількох фразах чітко описує: “…після смерті його особа, завжди напружене й хмуре, придбало приємне й навіть веселе вираження Він нарешті-те знайшов те, до чого прагнув – футляр, у якому залишиться вічно”.

В оповіданні “Агрус” Чехов досягає широких соціальних узагальнень, піднімаючи тему власності, пов’язаної з державним порядком. Герой добутку має мрію – стати власником маєтку й вирощувати свій власний агрус. Микола Іванович Чимша-Гімалайський також претендує на владу, запевняючи, що його “любить народ”. Чехів наділяє його також гротескними рисами: і він сам, його собака, його куховарка – усі схожі на свиней Це образ невгамовної жадібності, порожній діяльності й недалекості, тупій одержимості.

Якщо в цих добутках оповідання ведеться від імені оповідача, то в оповіданні “Про любов” Алехин, останній герой трилогії, сам розповідає свою історію. Він і улюблена їм жінка оступилися від своєї любові під силою обставин, від небажання міняти звичний уклад життя й остраху майбутнього. Все це – прояв міщанського світогляду, замкнутості у своєму мирке, нерішучості й залежності від умовностей Та ж тема з найбільшою гостротою піднімається й у найвідомішому оповіданні Чехова “Ионич”. У ньому показана історія того, як молодий, що подає надії земський лікар Дмитро Ионич Старців перетворюється в байдужу й тупу людину, девізом якого стає фраза “Скільки турбот, однак”.

Єдиним улюбленим заняттям героя, що проявились у ньому з роками, стала пристрасть перераховувати “папірця”. Ні колишня любов, ні прихильності, ні острах самітності – ніщо вже не може вивести його із цього стану. Його “заїдає” міщанське середовище Автор дає зрозуміти, що основою вульгарності й міщанства стає сім’я – одна з головних цінностей. Нещасливі сім’ї – прояв загального соціального безладдя.

Вульгарність і незмінність – от як обрисовує Чехов у декількох деталях “саму зразкову сім’ю Туркиних”. Котик так і грає на піаніно, її мати читає всім свої обридлі оповідання… Острах змін – основа сучасного зла, на думку Чехова.

Люди нещасливі, порожня й безглузда їхнє життя. У цій ситуації необхідно міняти сформовані стереотипи. Але найважливіше питання: як це зробити краще, – залишається без ясної відповіді. Чехів не приймав все те, що робить людини невільним, убиває в ньому природні й живі, самостійні прояви “Моя свята святих – це людське тіло, здоров’я, розум, талант, натхнення, любов і абсолютнейшая воля…” – так говорив сам Чехов про свої пріоритети.

Він один з тих російських письменників, що так послідовно й ефективно боровся з вульгарністю й міщанством людського існування


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Вплив міщанського середовища на людину – одна з головних тем оповідань А. П. Чехова