Вона була, як голос України (за романом «Маруся Чурай»)
Творчість Ліни Костенко, безкомпромісної письменниці, хвилює кожного, бо завжди актуальна, сучасна. Сучасна навіть тоді, коли поетеса веде нас таємними стежками минувшини, адже пов’язує її з проблемами сьогодення.
Вона турбується про духовний світ співвітчизників, які на шляху національного відродження не повинні забувати гірких та героїчних сторінок історії, аби не розгублені були ті моральні цінності, що віками створювалися народом.
У зв’язку з цим необхідно відзначити велику роль історико-філософського роману у віршах «Маруся
Роман охоплює півстолітню боротьбу українського народу за своє визволення і повернення втраченої державності. Споконвіку історія України писалася кров’ю пращурів наших, «плугом і мечем, піснями і невольницьким плачем». Героїчна доля нашої землі, трагічна, бо тільки в кінці XX ст. народу повертається пам’ять про минуле. Ліна Костенко говорить, що «про наші битви на папері голо – лише в піснях вогонь отой живе».
І оживає історія в піснях Марусі Чурай, легендарної полтавської співачки, яка своєю творчістю піднесла
…її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і ті пісні.
У бурхливі роки боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького за волю й незалежність пісні талановитої полтавчанки кликали людей на боротьбу в ім’я життя. Їй, чиє ім’я пронесено через віки піснями й легендами, Ліна Костенко відводить центральне місце у творі.
Батько співачки Гордій Чурай, соратник гетьмана Павлюка, героїчно загинув у боях з ляхами. Він став героєм народної думи, яку почула Маруся від кобзаря. її особиста «печаль торкнула вперше слово», що зажило з тих пір болями країни.
Маючи тонку поетичну душу, дівчина пережила романтичне кохання до Гриця Бобренка, та тяжка зрада каменем лягла на серце. За збігом обставин Гриць випив отруту, яку Маруся приготувала для себе. Дівчину звинувачують у вбивстві. Суд виніс вирок – «скарати на горло». Але народу не байдужа доля піснярки, її захищають. Іван Іскра, син гетьмана Якова Остряниці, пристрасно виголошує:
…ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це – пісня. Це – душа… Вона була, як голос України, що клекотів у наших корогвах!
Кохаючи дівчину, розуміючи значення її поетичного слова для історичної долі Вітчизни, Іскра просить захисту в Богдана Хмельницького. Універсал гетьмана рятує співачку від страти. Від переживань вмирає мати, самотньою залишається Маруся’. Почуття провини за смерть найріднішої людини відбирає сили. Щоб хоч трішки зняти з душі тягар пекельних мук, дівчина йде на’ прощу до Києва. Ось іде вона «крізь горе навпрошки через удовині села». Бачить горе, страждання людей:
– Ви звідки, люди? – З голоду, з Волині. – З села якого? – Вимерло село.
Люди в розпачі позапалювали свічки, чекають смерті. Страшні картини лиха, недоля розтерзаної батьківщини вражають дівчину в саме серце:
Пів-України – сироти козацькі Од Лохвиці до самої Молдови. Пів-України – то козацькі вдови… Ні захисту в житті, ні допомоги.
Чи ж може вмерти пам’ять людська? Ні. Маруся жадібно вбирає в себе лихо народної землі, її талант подарує нащадкам прекрасні пісні, що нагадуватимуть і застерігатимуть, навчать любити Україну з її «красою, високою і нетлінною».
Життєва дорога кожної людини має свій кінець. Маруся захворіла на сухоти. Іде весна, а дівчина згасає. Козацький полк співає Марусиних пісень. Постать талановитої дівчини, обдарованої чарівним голосом, виростає до символу високої духовності:
Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.
Пісні Чураївни живуть серед людей, звучать славними й трагічними мелодіями України. Роман Ліни Костенко пробуджує почуття національної гідності, закликає не бути байдужими до історії Вітчизни, допомагає відчути значущість нашої нації у цьому світі, яка заслуговує на визнання, щастя, глибоку пошану.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)