«Маруся Чурай» – це роман у віршах

Ліна Костенко написала його, щоб прославити українську співучу душу, її пристрасні й чисті поривання. Маруся Чурай – справжня історична особа, яка, здавалося б, нічого видатного не зробила, але народ пам’ятає про неї. Вона полонила людські душі своїми піснями.

Невипадково Ліна Костенко написала свій роман у віршах. Для української людини говорити віршами або співати – так само природно, як просто розмовляти. А для Марусі співати було навіть легше, ніж просто говорити. Лише в піснях вона могла вилити свої почуття.

Коли дівчина

зрозуміла, що вже немає коханого Гриця – звучить пісня-туга. А потім Маруся мовчить. Не може сказати жодного слова на свій захист у суді. А коли все ж таки починає розповідати про те, що сталося, її розповідь теж нагадує пісню.

Під час суду вся Полтава співчувала Марусі. Лише Грицева мати жадає помсти. Та виявляється, що вона лиха людина. Не любила свого сина. Ніколи їй не зрозуміти моральної чистоти інших, не збагнути, як можна кохати навіть того, хто зрадив. А Маруся розуміла. Здавалося, що її легко привернути до себе, бо вона проста дівчина. Відчувати щось душею для неї було легше, ніж думати. Так міркував і Гриць, коли повернувся

до неї:

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зраду якось так перетворив.

Так говорив беззахисно й правдиво, –

Неначе він про подвиг говорив.

Та Маруся не пробачила йому зради. Бо понад усе цінувала лебедину вірність, відданість коханому. За те народ і шанував її. Маруся не порушила заповітів батьків, не повернулася до зрадника, хоча й кохала його.

Легендарна українська піснярка у романі Ліни Костенко – це втілення ідеалу нашого народу. Такі люди вже не належать собі, вони належать своїй Батьківщині.






Шкільні твори про лесю українку.
«Маруся Чурай» – це роман у віршах