Висоцький і Марія Влади: пісня про любов
З Марією Влади Висоцький познайомився в 1967, хоча довідався про неї набагато раніше. У Сполучнику був популярний фільм “Чаклунка” з її участю. Під час чергового приїзду в Москву її друг запросив Марину в театр на Таганку, пообіцявши, що вона побачить молодого, але дуже талановитого й уже популярного в. Висоцького. Їй дуже сподобалася його гра в спектаклі “Пугачов”, і вона погодилася прийти на вечерю в ресторані, де були присутні актори, що брали участь у поданні. Владимир відвіз Марину із цього вечора до друга, де весь вечір співав для
Властиво, Марина російська й по батьку й по матері. Її теперішнє ім’я Марія (Катрин) Володимирівна Полякова – Байдарова. Прізвище її утворилася від скорочення по батькові Марина Володимирівна. А 1 грудня 1980 року вони одружилися, але це був важкий сполучник. У Висоцького залишилися діти від першого шлюбу й у Марини теж. Положення ще ускладнювалося й тим, що М. Влади жила й працювала Впариже.
Їх обох з’єднував тільки телефон, і мати Володі згадує, що рахунку, що приходять за междугородние розмови, нерідко мали тризначні цифри. Він дзвонив у Париж у будь-яку годину дня й ночі, співав
” Для мене ця ніч поза законом Я пишу – по ночах більше тим Я хапаюся за диск телефону, Набираю вічне 07. Дівчина, здрастуйте! Як вас кликати? Тому Сімдесят друга! Чекаю! Диханье затанучи! Бути не може, повторите, я впевнений – будинку! От! Уже відповіли! Ну, здраствуй, – це я… Телефон для мене як ікона, Телефонна книга – триптих Стала телефоністка мадонною, Відстань на мить скоротивши (1967р.)
Потім телефоністки вже добре його знали, з’єднували відразу й часом самі слухали його незвичайні концерти
Коли ж їм вдавалося все-таки зустрітися, на гастролях або ж коли Марина приїжджала в Сполучник, то вони були просто щасливі
” Не бачив я іншої такої руки, Що мене б так пестила… ” Ясно, що більша любов надихнула Висоцького на створення своєрідних за духом і характером ліричних музично-поетичних добутків, які збагатили своїми мелодіями, змістом, формою його пісенна творчість
Будинок кришталевий на горі для її Сам, як пес би, так і ріс вцепи. Джерела мої срібні, Золоті мої розсипи! Не зрівняв би я кожну з тобою, Хоч страти мене, розстрілюйся Подивися, як я любуюся тобою, Як Мадонною Рафаэлевой! Любов окриляла Висоцького, і він присвячував їй всі нові й нові вірші У який день тижня, у котрій годині Ти вийдеш до мене обережно… Коли я тебе на руках віднесу Туди, де знайти неможливо…
Як і в будь-якої творчої особистості, у В. Висоцького були удачі й поразки, численні переживання. Свої щиросердечні й фізичні страждання він намагався утопити в провині. Висоцький не був алкоголіком: він ніде не був зареєстрований у такій якості, ніколи не лікувався. Він сам боровся з пияцтвом у своїх піснях і розумів, який шкода наносить алкоголізм людині
Висоцький не любив афішувати своє особисте життя, і тому про неї він говорив мало, зате різні газетні писаки та інші “шанувальники” його творчості доповнювали цей недолік своїми домислами
Я ненавиджу плітки у вигляді версій, Я не люблю, коли мені лізуть у душу Тим більше коли в неї плюються Численні слухи й плітки, які постійно ходили про нього, дратували його й, як би, щоб відомстити їм, він написав пісню “Слухи”. Загартовані в багатьох заварухах, Слухи ширяться, не відаючи перешкод Ходять плітки, що не буде більше слухів зовсім, Ходять плітки, начебто плітки заборонять Немов мухи отут і там, ходять слухи по будинках, А беззубі баби їх розносять по розумах
Юрби шанувальників, які бачили в ньому тільки кумира, а не творця постійно дошкуляли дурними питаннями про особисте життя. Щоб не було неясностей, Висоцький написав пісню, що відповідала на багато питань цікавих, і іноді виконував її на концертах
Я всі питання освещу сповна, Дам цікавості удовлетворенье. Так! У мене француженка дружина, Але русского вона происхожденья. Немає! У мене зараз коханок немає. А чи будуть? Поки що не навмисн. о Не п’ю приблизно біля двох літ чиЗап’ю знову? Не знаю, не впевнений
Але не можна сказати, що він зовсім не терпів питань, навіть навпаки, був радий, коли люди цікавилися його творчістю, його роботою втеатре.
Треба відзначити, що Висоцький дуже пишався своєю роботою в театрі на Таганку. В одному з інтерв’ю він сказав: ” Багато хто з наших акторів – музично утворені люди, грають на різних інструментах, пишуть музику, вірші, прозу й інсценівки; є серед нас і професійних композиторів. І через те, що так багато вкладено в цю справу авторства акторів, тобто використане їх творче хобби, – від цього справа стає дорожче.
Тому в нас цікаво працювати, і правда ця летить через рампу, і коли ви прийдете в театр, ви переконаєтеся, що ніхто не халтурить і не дозволяє собі грати абияк тільки на техніку. Завжди це – з потім, із кров’ю. Ви бачите святий акторський піт і бачите, що вам віддають всі, з повною віддачею, з напругою всіх фізичних і духовних сил. І через цього теж так важко потрапити в наш театр, тому що так у ньому грають. ” Однієї з улюблених і кращою його роботою із права вважається роль Гамлета. Ця роль була єдиної головної в спектаклі, і вона належала йому
Грандіозність його таланта підтверджує той факт, що в 1977м у Франції спектаклю була присуджена вища премія французької критики, як кращому іноземному спектаклю року. Не зайвим буде додати, що за цю премію боролися більше 200 труп з різних країн
Володимир Висоцький грав Гамлета без гриму. Його невисокий ріст і грубувата особа спочатку могли спантеличити. Але високі красавчики асоціювалися тільки з героями розважальних шоу. На сцені, як і в житті, більше цінується внутрішня краса, те світло душі, що несе в собі особистість. Та й суворим середньовічним вдачам більше відповідає хмурий, поглиблений у себе юнак, чим який-небудь променистий красень. Тим більше трагедія трактувалася зовсім не в романтичному стилі. Гамлет вільно розгулював по палаці й поза палацом, не дотримуючи якого б те не було палацового етикету. Були відсутні навіть церемоніальні сцени з появою короля. Більше того, Гамлет Висоцького міг по-свойски поплескати по плечу людей зі свого дружнього оточення й високопоставлених чинів ієрархії. Міг лежати на підлозі, стрибати, кувиркаться й взагалі приймати різні нецарствені пози
Висоцький мав здатність відкривати несподівані глибини в підтексті ролей. Він показував трагедію людини, що опередили свій час, що ступнув, завдяки своєму піднесеному духу й своїм пізнанням, в іншу епоху й мерящего своїх сучасників власною міркою. Усвідомивши власне безсилля змінити хід подій, Гамлет вів нерівну боротьбу зі злом, розуміючи, що тут зусилля важливіше результату. Гамлет Висоцького, як і сам Висоцький, прагнув проникнути в мотиви людського поводження. Великі, однак, його зусилля змінити визначений порядок, здійснити приречення долі
Коли грався “Гамлет”, були ще свіжі враження від однойменного фільму режисера Григорія Козинцева з І. Смоктуновским і Настасією Вертинской. Проводилися неминучі паралелі, проявлялися пристрасті й смаки. Не стихали розмови про “Гамлета” на “Таганку” аж до останнього подання 18 червня 1980 року. Виходить, ця роль, що Висоцький грав біля десяти років, заволоділа уявою глядачів, змусила їх із трепетом стежити за самобутнім її втіленням. Незважаючи на неминучі “за” і “проти” ;Висоцький скорив публіку своїм могутнім талантом
(1 votes, average: 5,00 out of 5)