Любов до батьків

Немає рідніших на землі людей, ніж батьки. З самого нашого народження вони піклуються про нас, люблять більше за все на світі. Вони ладні зробити все, аби ми були здорові та щасливі. І ми маємо бути вдячними за це.

У нас велика і дружна родина. Мама, тато, дідусі й бабусі, я, два мої брати і сестра. Змалку в нас навіть думки не виникало, що можна ставитися до батьків інакше, ніж із любов’ю, ласкою та пошаною. Адже ми бачили, як батьки нас люблять, більше того – як ніжно, бережно вони ставляться один до одного і, своєю чергою, до власних батьків, наших дідусів і бабусь. Ми ніколи не підвищуємо на батьків голос. І навіть якщо колись сваримося й ображаємося один на одного (все буває), відразу миримося, тому що не можемо довго сердитися. Я не уявляю свого життя без батьків.

Пам’ятаю, як тяжко захворіла моя молодша сестричка і мама не відходила від її ліжка, поки її стан не покращився. Вона заварювала їй чай, витирала спітніле обличчя, давала ліки, втішала й голубила. А як я плакала, коли на мене не звертав уваги один хлопець, який мені дуже подобався! Мене тоді могла втішити й заспокоїти тільки мама. А старші брати, коли підростали, мали, звісно, купу проблем у дворі та у школі – то билися, то не слухалися, то вскакували в якусь халепу. І завжди допомагали мама з татом – переважно порадою. А могли суворо сказати: ти неправий, ти поводишся негідно – і це була для моїх братів найстрашніша лайка і кара.

Батьки для нас – найкращі друзі на все життя. Вони живуть нашими проблемами, болем, радощами та успіхами. Вони все роблять заради нас. І відплатити їм ми можемо тільки своєю безоглядною любов’ю та турботою.






Єдине що важливо це бути людиною твір.
Любов до батьків