“Він серцем біль народу чув” (поема “Мазепа” Володимира Сосюри)
Я хочу швидше відціля
Віддячить москалям і ляху,
Що мій народ ведуть на плаху
Під сміх царя і короля.
Вони знущаються над ним,
Несуть йому ганьбу, образи…
А я забув його накази
Й життя розмінюю на дим.
Крізь мури пишні і багаті
Я чую плач його, як дзвін…
Я в пишнім палаці, а він
Гниє рабом у рідній хаті.
/…/
Хто ж поведе тебе повстати,
Коли і я, мов пес, мов раб,
Тебе змінив на ці палати?
Де взять тобі своїх Месій,
Коли і я такий, як всі?
Так, на думку Володимира Сосюри, український
Поема “Мазепа” мала нелегку долю. Десятки років вона була заборонена, а між тим це значне явище в нашій літературі. Легкість і прозорість віршування, його образність та емоційна насиченість – докази майстерності українського Пушкіна – Володимира Сосюри. Твір написаний в кращих традиціях європейського романтизму: пристрасні почуття, центральний герой, наділений всіма чеснотами, любовний трикутник, наївно-відважні клятви й блискавичне втілення задумів у життя.
Яким же схарактеризував автор
Він дарував на мить любов
І знов, байдужий, далі йшов.
Автор не замовчує, що паж любить короля любов’ю навіть не раба, а любов’ю сина. Мазепа всебічно обдарований юнак: має шляхетні манери, поетичні здібності, фізичну силу й безстрашну вдачу. Позбавити королівської прихильності не можуть наклепи шляхти та навіть випадок, коли, “відбивши” кохану у пана Броніслава, Мазепа вбиває його на дуелі.
Лікуючись від поранення, Мазепа пригадує своє дитинство. Бувши ігуменею монастиря, його мати дала йому грунтовну освіту. Саме шкільне виховання і вплив матері забезпечили розуміння Іваном свого обов’язку перед вітчизною. Цікаві й дуже сучасні поради дає йому вчителька-черниця:
Учись, Іване… І любов,
Свою любов до України,
Вмій влити формули чіткі,
Умій спинить гарячу кров,
Рух нерозважливий руки,
І стиснуть серце, коли треба.
Хай пада все, палає небо,
А ти іди спокійним кроком
До точки, що намітивоком.
Наскільки актуальними є сьогодні ці рядки! Нам, будівничим майбутнього треба проявляти патріотизм не в високих словах, а в малих, але конкретних справах. Україні потрібні не проповідники-базіки, а мовчазні інтелектуали, які знають, чого хочуть.
Нетиповим для української літератури є образ матері Івана. Вона під час рішучих дій не безсило ридає, як жінка Тараса Бульби, а сама благословляє сина на подвиг:
Тебе народ і Бог обрали.
Надінь шолом і меч візьми,
Стань на чолі, здійми повстання,
Хоч і чека тебе за теє
Страшна дорога Мойсея,
Доноси, зрада і вигнання…
На мою думку такий образ матері має культивувати наша література, щоб прищеплювати синам не міщанський егоїзм, а здатність самопожертви заради високих ідеалів.
У хворобливих видіннях Іван бачить свої майбутні відносини
З Петром І, свій уплив на царя, зраду останнього у Полтавській битві, яка зображена з новаторськими художніми прийомами:
…де йтиме цар нестримним кроком
“в Європу прорубать вікно!”
Він чує, цар іде по ньому,
У грудях грузнуть каблуки,
Як тяжко дихати старому…
Чом ти прийшов до мого дому,
Північний злодію? Чому
Мене ховаєш у труну?
Автор дає зрозуміти, що Петро І використав Україну задля досягнення своїх цілей, тому зрада Мазепи була виправданою.
Одужавши, Мазепа кидає розкіш замків польської шляхти і, подібно до Мойсея, йде назустріч своєму трагічному служінню власному народу. Через увесь текст проходить ідея його прагнення до України, бажання послужити їй своїми зусиллями. Вірний романтичному максималізму, Сосюра інколи втрачає почуття міри: наприклад, замріяний долею України Мазепа порівнюється з лунатиком; надто вже нереально виглядає елітарність цієї постаті, яка живе “в іншому вимірі” цінностей і цілей:
Чужі героям почуття
Людини тихої, малої.
/…/
В його душі, нічим не скутій,
Жіночі образи забуті
Живуть, як відгомін, як тінь.
І тільки про Вкраїну мрія
Над ними вічно пломеніє…
Навзагал же, поема Сосюри дуже легка, майстерна, світла, й привертає нашу увагу до постаті Івана Мазепи – видатного діяча нашої історії, а також до його подвигу заради рідного народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)