Вигук на виставу лялькового театру за твором М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Я довго чекала цієї прем’єри і чомусь боялась її. У кожного з нас власні уявлення про цей твір, свій умовний сценарій. Хоч би не перебільшити, не перетягти у якийсь бік! Хоч би не захопитися занадто фантасмагорією чи політикою, великими діалогами…
Це – довга за часом вистава. Це – складна, “насичена”, як кажуть і як я сама чула в антракті, вистава, але під час перших спектаклей люди навіть стояли попід стінами, бо місць усім бажаючим у нашому театральному Харкові не вистачило…
Блищать, відбиваючи промені і промінці різних
На сцені три акторських плани: актори-люди, маленькі, шаржовані ляльки та великі ляльки, які з’являються мовби на екрані, що час від часу висвітлюється на задньому плані, наче хтось перегортає сторінки славетного “роману у романі”.
Такий дрібненько-кумедний Берліоз зі своїми промовами, впевнений у своїй правоті, і поруч з ним майже по-дикунськи неосвічений поет Іван Бездомний, але він теж вже на шляху до цієї вічної “кам’яної” впевненості, на яку обпираються,
Дивні почуття: захоплення, вдячність за безмежну фантазію-перевтілення Булгакова у театральному жанрі, переляк (а як не встигнуть, а якщо викинуть щось важливе!), знову напружене чекання на напруженій хвилі усього залу.
Вони, звичайно ж, люди – Майстер і Маргарита. Вони страждають і кохають, мучаться і творять, ідуть на жертву заради кохання і бережуть коханого від нападів життя, часу,, негідних його вчинків, зневір’я.
Які нікчемні поруч з ними ці герої-ляльки, маріонетки власного вибору – всі ці Берліози, Лапшенникови, Латунські, Алоїзії Могоричі! Але які ж болісні їхні укуси, вигуки, заборони, статті, коли вони, мов таргани із щілин, лізуть, кидаються у вічі, доводять до моторошного страху, до страти власного рукопису, добровільного вибору лікарні для божевільних!
А там, на екрані, інші, великі ляльки – “роман у романі”. Розмова Ієшуа з Пілатом, “добра людина” Марко Крисобій, найважливіші у романі слова-заповіт: “Найголовнішою з людських вад я вважаю боягузетво…”
Мабуть, добре, що “скоротили” саме бал у Воланда, давши просто розмови у “тісному колі”: і прощення Фріди, і горду гідність Маргарита, яка нізащо не попросить у сильних, і славетне “Рукописи не горять!”, і вічне сперечання Воланда з Ним, що виплеснеться у словах Левія… А може, це Левій сприймає це як сперечання, а насправді все трохи інакше?
Хочеться ще раз перечитати знайомі сторінки, ще раз пережити… І впевнена, що прийду на цю виставу ще раз.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)