Багатогранність людської натури (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”)

Роман “Майстер і Маргарита” був твором, який приніс Булга-кову світову славу. Доля письменника дуже незвичайна. Поява у 1962-1967 роках декількох вагомих і до цього невідомих творів Булгакова, який був знаний у Росії і Європі головним чином як автор п’єс “Дні Турбіних” і “Зойчина квартира”, перемістило його ім’я в ряд найкращих російських письменників.
Він був митцем, якого не визнавали впродовж життя. Деякі п’єси Булгакова забороняли ставити в театрах, його твори не друкувались. Автор хотів принести користь своїй країні,

працюючи режисером, але його не приймали на роботу за спеціальністю. У цьому була його трагедія.
Роман “Майстер і Маргарита” – найвизначніший твір Булгакова, в якому висвітлено багатогранність людської душі, показано суть людської натури.
Герої роману проявляють себе по-різному, залежно від обставин. Почуття й оточення, які визначають вчинки, яскраво показані у романі на прикладі Пілата Понтійського і Ієшуа Га-Ноцрі. Мирний філософ Ієшуа був схоплений за свої проповіді, в яких згадував ім’я імператора і казав: “… настане той час, коли не буде влади ні кесарів, ніякої іншої влади”. Сповідуючи
доброту і справедливість, називаючи людей “добрими”, Ієшуа Га-Ноцрі постає перед представником римської влади в провінції Пілатом Понтійським.
Спочатку Пілат ставиться до Ієшуа байдуже, як до звичайного заколотника, який закликає народ розгромити храм:
“… прокуратор подивився на заарештованого, … подумав про те, що простіш за все було б вигнати з балкону цього дивного розбійника, промовивши тільки два слова: “Повісити його”. Байдужість базується на тому, що набридла така робота, що у нього болить голова і йому легше було б швидше закінчити з цією справою і піти в темну кімнату відпочити. Булгаков показує, що Пілат – звичайний чоловік, якому не подобається безсуттєвість його справи:
“… які ще нікому не потрібні запитання йому доведеться задавати”. Але в той же час Пілат є прокуратором, і він повинен робити свою справу – карати або милувати. Тут Пілат показаний людиною, яка поважає закон, свої обов’язки, людиною, яка не може, вірніше, боїться піти проти закону. Це і відіграло роль у затвердженні Пілатом вироку, який був винесений Малим Синедріоном Ієшуа. Булгаков показує Га-Ноцрі у романі особистістю, яка висувала нестандартні, незвичайні ідеї, примусила Пілата відчути іще щось, окрім свого головного болю, відчути, що існує світ, якому хотів присвятити себе Ієшуа. Римський прокуратор більше не хоче смерті Ієшуа, намагається врятувати його, дає йому нагоду, якою Ієшуа не скористався, так як це, тобто брехня, могло порушити його принципи: “Слухай, Га-Ноцрі,- заговорив прокуратор, дивлячись на Ієшуа якось дивно: обличчя прокуратора було грізним, але очі були турботні,- ти коли-небудь казав що-небудь про великого кесаря? Відповідай: казав?… Або не казав?- Пілат протягнув слово “не” дещо більше, ніж це повинно бути на суді і відправив Ієшуа в своєму погляді якусь думку, яку начебто хотів навіяти арештанту”. З останніх сил намагається Пілат-чоловік врятувати від смертної кари Ієшуа. Але коли той зізнається в промові речей про кесаря, Пілат-прокуратор затверджує смертну кару. Письменник хотів показати непримиренність двох протилежних сторін людини: Пілат як людина не хоче страти доброго філософа, але згідно із законом він не може допустити промов Ієшуа про імператора, які можуть сколихнути народ. До цього примішується і страх, що він може втратити місце прокуратора. Але навіть після того, як Пілат затвердив вирок, він намагається домогтись звільнення Ієшуа Малим Синедріоном, який у день великого свята повинен був помилувати одного з чотирьох засуджених до страти. У сцені страти Булгаков описує людяність героя. Коли Ієшуа, прив’язаному до стовпа, давали губку, змочену водою, він, який дуже хотів пити, почувши зойк одного з двох злочинців, яких страчували разом з Ієшуа, “відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав ласкаво і переконливо, хрипло поблагав палача: “Дай попити йому”.
Людяність Ієшуа показана в цьому епізоді не випадково. Автор підкреслює цим, що навіть перед смертю Ієшуа залишається вірним своїм ідеям, які проповідував, що ці ідеї вічні.
У романі Булгакова “Майстер і Маргарита” настільки тісно переплелись реальні й містичні сюжети, що н айчастіше неможливо відрізнити одне від іншого, провести чіткі кордони. У творі є автобіографічні епізоди: Майстер спалює рукопис роману, щоб потім відновити по пам’яті, як і Булгаков, який спочатку теж знищив перший рукопис роману, а потім відновив його.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Багатогранність людської натури (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”)